На самому краю півострова Пелєшац, там, де небо, море і земля сходяться разом, знаходиться невеличке село Ловіште. Коли ми під'їжджали до нього, мій хост Роберт сказав : "Ласкаво просимо до найкращого місця на землі". Я скептично хмикнула.
Проживши там більше місяця маю признатись, що таки він був правий. Можливо не найкраще, але одне з найкращих місць, які мені доводилось бачити.
Селище було засноване в 1885 році і назва його означає "місце для лову".
Рибальство довгі роки було основним джерелом існування для його мешканців.
Ловіште розміщене вздовж затоки, тут навіть немає назв вулиць, а тільки номери будинків, бо раніше всі будинки знаходились на першій лінії від моря. Зараз село розбудовується вгору і до номера будинку додають а, б і т.д.
Перші поселенці жили в таких будиночках.
Основний будівельний матеріал - це камінь. З нього робились навіть дахи.
Для того, щоб посадити одне оливкове дерево, необхідно було вирубати кущі, розчистити площу від каміння, зробити лунку, десь назшкрібати (бо копати тут неможливо) землі, назбирати дощової води для поливу, бо річок тут немає, і чекати десяток років поки це дерево приживеться в таких умовах і почне плодоносити.
Багатьом оливковим деревам більше 100 років.
Те саме і з виноградниками.
Але сучасна механізація доходить і сюди. Вже є трактори, які розбивають це каміння на дрібний щебінь.
Населення села становить трохи більше 200 чоловік. Влітку ця кількість збільшується вдесятеро.
Якщо раніше селяни виживали за рахунок полювання, риболовлі і вирощування оливкових дерев на відвойованих у чагарників землях, то зараз основним джерелом доходу є туризм.
В кожному будинку є кімнати, які здаються.
До села веде прекрасна асфальтована дорога, правда кілометра два по серпантину, але для місцевих то не проблема. Також є грунтова (чи скорше щебнева) дорога навколо села до бази відпочинку і до безлюдного пляжу на протилежному березі півострова.
В селі є продуктовий магазин, пошта, малесенька церква, пристань для човнів і невеликий пляж.
Біля кожного будинка є свій причал і човен.
Є кемпінги, апартаменти, кафе і ресторани. Також є всі умови для занять водними видами спорту та риболовлі.
Риби водяться чудернацькі,
великі
і багато
Ну і власне про місце, де я прожила більше міяця.
Це невеликий пансіонат Gradina.
Готель, ресторан, оливкові гаї та город є сімейним бізнесом Єрковичів - батьків Марії і Свето та їх сина Роберта з сім'єю.
Батьки народились і все життя прожили в Ловіште, а Роберт 20 років прожив в Берліні, але залишив велике місто і зараз є тим, на кому тримається все в цьому маленькому господарстві.
Готель знаходиться на краю села, має свій приватний невеличкий (рукотворний) пляж, 10 кімнат для гостей і чудовий краєвид.
Заходи сонця тут надзвичайної краси, недарма це місце називають sunset paradise - райський захід сонця.
Якесь воно енергетично- магнетичне, це місце.
Я була там взимку: тиша, плюскіт моря, чисте повітря і прозора вода, свіжа риба щодня на столі і вино замість чаю і компоту, дзявкотіння койотів вночі, робота в саду вдень - я набралась душевного спокою, якого мені так не вистачало на той момент.
Не можу сказати, що відносини з родиною були ідилічними - мене зразу сприйняли як члена сім'ї і відповідно вимоги були як до своєї, а не як до тимчасового гостя. Всі мої українські досягнення і авторитет обнулились з моменту, як я переступила їхній поріг, але це був цікавий досвід - прожити в країні без знання мови (батьки говорили лише хорватською), навчитись чомусь новому і полюбити цю землю, це каміння, це море.
Не знаю чи в сценарії мого життя запланована ще одна зустріч з Ловіште, Gradina і сім'єю Єрковичів, але сподіваюсь, що моя розповідь надихне когось з моїх читачів відвідати "найкраще місце на Землі" за версією Роберта, людини, для якої Ловіште - це його любов, його турбота, його гордість і його душа.
Далі буде
Немає коментарів:
Дописати коментар