Велоподорож вп'ятьох - Сідней Олімпік Парк

 

Район, в якому ми зараз живемо, дуже зручний для велоподорожей містом. В Сіднеї взагалі добре розвинена мережа велодоріжок, і вони чудової якості. В кількох кварталах від нас, по обидва боки річки Парраматта тягнуться мальовничі і зручні велодоріжки. Цього додаткового вихідного дня (в Австралії святкують Anzac Day - день пам"яті усіх загиблих у війнах) ми вирушили до Олімпійського парку.

Наша родина поповнилась новим малюком - песиком Бобіком. Ми вирішили взяти його з собою в подорож.

Дорогу туди ми вибрали невдало - їхали промисловими не дуже цікавими вуличками. Хоча і тут траплялись цікавинки:

Міст, через який планували переїхати на інший берег, несподівано виявився отаким:

Тож мені довелось переводити малюків і собаку на інший берег, а Саші - переносити транспорт.

 Через дошки мосту проглядала річка і Катрусі було дуже страшно. Я теж пам"ятаю аналогічне відчуття з дитинства, коли крізь сходи чи дошки просвічується щось далеко внизу. Але ми разом перебороли цей страх, що ще раз доводить що у всьому є свої плюси.

 Далі їхали велодоріжкою вздовж річки. Місця там дуже мальовничі, а пахощі від квітучих кущів додають екстразадоволення.

Краєвид з мосту:

 Затишні велодоріжки:

Під"їжджаємо до Олімпійського парку. Він був побудований до Олімпіади 2000 року. Включає стадіон, готельні комплекси, водний центр, кілька парків і різних спортивних центрів. Друзі радять відвідати з дітлахами місцевий басейн - поїдемо якоїсь зимової днини.


Поки що ж з усього того ми побачили лише величезний дитячий майданчик. Коли подорожуєш з дітьми, це те що цікавить їх найбільше. А особливо коли вони сонні бо прокинулись вранці-рано лише тому що хотіли одягнути нове плаття (Катруся), півдороги кричали бо боялись що малесеньке цуценя вкусить (знов Катруся), півдороги кричали за компанію з сестрою (Марійка), то подібне місце видається раєм на землі. Бо можна нарешті відпустити їх полазити по гірках і поплюхатись серед фонтанів.

 Це фонтанне місце взагалі якась фантастика. Фонтанчики з"являються в різних частинах, різної інтенсивності - дітлахи пищать від задоволення :)

А ще я в захваті від отаких їхніх башт, куди діти видряпуються самотужки.

 

Марійка спить вдень, тож довго затримуватись там ми не могли. Пора додому!

Єдиний недолік  дівчачої "карети" - заснулій дитині там так само незручно, як і у велокріслі. Сонна голова в велошоломі звисає вперед. Наступного разу спробуємо намостити подушок.

 Цуцик, втомившись від дитячих криків по дорозі вперед, вмостився у задньому відділенні візка і проспав півдороги. Але потім йому захотілось розваг, тож він почав перелазити до дівчат. І знову крики :) Ми з Сашком, добряче втомившись від дитячого вередування, вирішили вилучити собаку з карети. Спочатку я везла його в сумці через плече - але весь час зачіпала ногою. Переклала в рюкзак, сподіваючись що мене не побачить ніякий захисник прав чотирилапих - але, повірте, їхати з рухливою собакою за спиною і весь час думати - що як рюкзак розщібнеться і собака випаде а разом з нею фотоапарат - задоволення ще те. Коротше, решту дороги пес їхав у візку в коробці, накритий екосумкою - йому сподобалось, він спокійно проспав до самого дому.

Нові велики чудові. Дуже легкі, дуже швидкі. Особливо відчуваю їхню перевагу коли по дорозі з легкістю обганяю велосипедистів на шосейних великах з традиційними, не тонкими шинами. І навіть коли потрібно підняти - це всього близько 10 кг (легше ніж Марійку підняти).

І незважаючи на всі дитячі хники і крики, грайливих кусючих собак і полуденну спеку, ця подорож була чудовою. З нетерпінням чекаємо наступних вихідних, щоб розвідати нові маршрути.

Тест-драйв велообновок - Парраматта парк

 

Мрії продовжують збуватись :) Ми стали власниками двох роадбайків і веловізочка для дівчат, про який мріяли ще в Україні. В Києві на такому було їздити страшно і ніде. В Сіднеї ж окрім купи велодоріжок і байк-френдлі парків навіть просто по дорозі можна спокійно їхати як на велику так і з отаким причепчиком. Дівчата називають його своєю каретою.

 Кілька слів про візок - він достатньо просторий для двох дітей, а ззаду ще є відділення для речей - туди спокійно поміщається чимала сумка з харчами і мішок іграшок. В інструкції радять одягати дітям шоломи - так і робимо.

 

Після першої вдалої поїздки у "кареті" до садка (дороги доволі спокійні, візок везти не дуже важко і головне - по ширині він проходить у хвіртку садка і його там можна лишати і їхати собі на велику далі) ми вирішили виїхати кудись всі разом.

Неподалік від нас знаходиться парк Парраматта, вздовж якого тече однойменна мальовнича річка. Коли ми проїжджали його вперше, їдучи на оглядини нашого майбутнього житла, він здався мені місцями дуууже схожим на Голосіївський парк у Києві. Тому вирішили їхати туди, тим більше там був помічений гарний дитячий майданчик.



Три квартали тихенькими і ще сонними о 8 ранку вуличками до річки - і зупинка біля дитячого куточка. Тут ми трішки зависли, бо спокуса поз"їжджати з гірок і повидряпуватись по схилах була надто великою. І не лише для дітей :)

Дорога вздовж річки - суцільне задоволення. Велодоріжку з мозаїкою у вигляді ящірок, черепах і інших тварин змінює дерев"яний місток. Купа птахів навкруги, квітучі кущі, цікаві будинки.

Дорога непомітно виводить нас до парку. Тут є головний маршрут з двома смугами (окрема для авто, окрема для велосипедистів) і стежки якими можна їздити. Дуже безпечно, приємно і люди зустрічні посміхаються дітлахам. Варто відмітити, що тут велокультура розвинена значно краще в порівнянні з Києвом, ніхто не хапається за серце бачачи однорічну дитину у велокріслі. До слова, на майданчику в парку ми зустріли таким самий екіпаж, лише зеленого кольору :) "Скільки у вас пасажирів?" - спитала я у чоловіка що стояв біля візка і водночас зрозуміла, що для мене вже не проблема невимушено спитати англійською у незнайомої людини щось дріб"язкове. Ура!

От ми і на майданчику, який же він цікавий! Ми провели там з дві години, і дітям не набридло зовсім. Ще б пак! Ми з Сашком і самі випробували половину всього, що там було.

Це міні-батут.

Взагалі місцеві майданчики покликані розвивати дитину без відчуття страху. Височенні сітки, по яких дитина видряпується нагору, мінімум пластику і переважання природних матеріалів, неяскравий дизайн усіх розважалок - відмітні риси австралійських майданчиків.

Ну і як же без пікніку :)

Вигуляні й задоволені, ми поїхали додому. Саша трохи втомився, бо іноді під гору було нелегко виїжджати. Але загалом досвід успішний і цікавий, повторимо за тиждень. Велики - сила!

Переїзд по-австралійськи :)

Окремий будинок із подвір'ям - наша давня мрія, тож через 3 місяці після приїзду до Сіднею ми вирішили перебиратися із тимчасової квартири саме до чогось такого.

Взагалі нам пощастило із першим житлом - кримчанка Роза, що переїхала до Австралії двадцять років тому, погодилася здати нам свою двокімнатну квартиру у будинку, що знаходиться прямо навпроти станції метро. Каже, пожаліла нас бо ми з дітками і нагадали їй як вони з чоловіком в свій час починали нове життя в новій країні. В її квартирці було все, необхідне для життя, включно з інтернетом і затишним балконом для ранкової кави і вечірнього чаю. Доки ми були без авто, близькість станції дуже виручала.

Роботу ми з Сашком знайшли в протилежних кінцях міста, і у мене дорога в один кінець займала більше ніж півтори години з декількома пересадками. Коли почали пошуки нового житла, основними параметрами для пошуку були: район рівновіддалений від місць роботи, початкова школа з хорошим рейтингом (Катруся менше ніж через рік піде до першого класу і записуватися варто вже зараз), наявність вільних місць у місцевому садочку і власне будинок з подвір'ям де можна було б завести собаку.

Ось як проходять пошуки житла тут: на одному з кількох найбільших сайтів оренди житла вибираєш підходящі варіанти, їдеш на інспекцію в означений агентом час (зазвичай 15 хвилин в суботу чи неділю), якщо тобі сподобалось - заповнюєш спеціальну форму з даними про себе і відсилаєш агенту. Оскільки на оглядини зазвичай набігає чимало бажаючих, отримати згоду власника житла здати його саме тобі зазвичай доволі непросто. Перевагу віддають претендентам із стабільним достатком, і як нам казали місцеві українці - європейської зовнішності. Я одразу згадала як кенієць на курсах роботошукачів жалівся, що його ніде не хотіли селити.

Ми витратили декілька вихідних, їздячи різними районами і придивляючись до різних варіантів - квартир, таунхаусів і окремих будинків. Деякі райони відлякали гористою місцевістю (не дуже зручно на великах) і віддаленістю від зупинок громадського транспорту, деякі просто не викликали відчуття що ось воно твоє, деякі були задорогі (ми не дуже вибагливі щодо комфорту інтер'єру, і економія в близько 2 - 2.5 тисяч на рік при виборі більш невибагливого варіанту виглядає спокусливо).

Ніде не дозволяли собаку. А ми вірили, що знайдемо пет-френдлі варіант. І так воно й сталося - в один із днів, приїхавши на огляд трьох будинків підряд, в останньому з них виявилось шикарне подвір'я, рожева ванна (Катрусина мрія) і дозвіл завести собаку і кота. І відносно недорога рента. І газова плита (електрична мені ще в Києві докучала своєю інерційністю, плюс електрика тут дороге задоволення). І кухня з купою вікон.

Коротше, ми відіслали форму і нам її одобрили :) І ось ми вже тут.

Будиночок на Ізабелла стріт 32 - старенький і неприглядний. Але в ньому все розумно продумано  і нам тут дуже затишно і спокійно.

Вечорами, вклавши малечу спати, ми чаюємо з ліхтариком. Цвіркуни, старі дерева з ошатними кронами і  зіркове небо створюють відчуття, ніби ми в селі у мами влітку.

Зовсім поруч гарний майданчик - ми туди заходимо після садка погратись.

До метро 20 хвилин пішки. Дорога раннім ранком - суцільна насолода: п'янкий запах квітучих кущів, дзеленчання чашок з першою ранковою кавою на балконах і гарна розминка перед робочим днем.

Дорога проходить через річку Парраматта - вона неширока і мальовнича, одного ранку ми бачили як по ній плив симпатяга пелікан :)

Майже все для дому ми купили в ІКЕА - там гарні ціни на меблі і всіляке домашнє начиння. Ну і спокуса придбати щось незаплановане - ну як оця дошка, як можна встояти коли вона коштує всього лише 30 доларів?

"Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей" - це прислів'я спрацювало для нас коли постало питання про найнеобхідніші меблі. Житло тут традиційно здають без меблів і техніки - зазвичай є лише кухонний гарнітур, плита і шафи або шафи-купе. Австралійці часто переїжджають, тож возять все своє з собою. Коли я сказала на роботі що переїжджаю, співробітниця що живе неподалік запропонувала купити в неї двоповерхове ліжко і забрати за просто так два дивани, велике ліжко і письмовий стіл. Ми радо погодились :) А коли на Великдень поїхали в гості до співробітника-бразильця, його дружина запропонувала нам забрати кавовий столик і два дитячі стільці. Я планую пофарбувати їх і попрактикуватись в декупажі, має бути гарно. Ще нам радять поїздити по багатих районах і попідбирати потрібні речі на газонах - але ми вже обзавелися всим найнеобхіднішим, і на таке полювання немає поки часу.

Якщо чесно, я не уявляю, як всього кілька місяців тому ми поміщались вчотирьох в однокімнатній квартирі на Борщагівці :) Але ж як нам було добре збиратися там із рідними та друзями... Тож, любі, чекаємо в гості в більш просторому форматі ;)