Австралія очима українки. Один день життя

Спочатку фотографії, зроблені вчора, я хотіла потроху додавати до опису різних тем, але продивившись їх пізно ввечері, зрозуміла, що вони - одне ціле, це мій вчорашній настрій. І захотілось ним поділитись.

Відвівши вранці Катрусю в школу, я мала вільним цілий день, от сталась така неочікувана радість (!).

Кожного четверга я відвідую курси англійської мови при церкві. Церква знаходиться в Сіті, тому я бадьорим кроком пішла до станції трейна.

Проходячи центральну площу, побачила якесь незвичне скупчення людей і біля них багато поліції.

.

Виявилось, що це поліція пригощала кавою народ Парамати і єдналась з цим народом.

Поліцейські були браві і я захотіла їх сфотографувати, але моя вихована радянською школою сором'язливість не дала мені цього зробити. Пройшовши метрів 100 я вирішила таки повернутись, бо українці ж не повірять, що в Австралії поліціянти їздять на велосипедах. Повернулась, але знов моя сором'язливість повернула мене назад. По дорозі до трейна я згадала слова Олі про вихід із зони комфорту і таки повернулась до бравих хлопців у формі.

Поліціянти виявились дуже люб'язними і я попросила дозволу їх сфотографувати. Вони запросили мене до себе і опустили для мене сідло поліцейського велосипеда. Ось такі вони, австралійські поліцейські.

Потім з почуттям успішного виходу з зони комфорту я поїхала на свої курси. Вийшовши з підземки, я уздріла нову клумбу, ну геть українську (з чорнобривцями і васильками) і запідозрила, що оте просто зелене, то петрушка. Таки то була вона (ну я не зірвала, я тільки потерла і понюхала)

але оця дама подивилась досить строго на мою дію.

Далі я минула Таун Хол, чомусь на ньому майорів якийсь різнокольоровий прапор. Дрібниця, а настрій піднімає.

Таун Хол - це Сіднейська мерія, дуже гарна споруда, але сфотографувати його тяжко, бо кругом нього хмарочоси.

Поряд з ним знаходиться і церква Сент Ендрю, куди я ходжу на курси.

Після курсів я поїхала до моря по знайомому маршруту на Бондай біч.

Але чогось він мене не надихнув на купання, якийсь він дуже великий і я пішла по доріжці понад морем.

Доріжка огороджена таким ось парканом.

І я нарешті побачила щось таке рідне, чого в Сіднеї не роблять

А далі були ось такі нерукотвори

 Ось це так вимила вода

Потім вийшла на оглядовий майданчик

Там були такі пам'ятнички акулам і ящіркам

А далі без слів

 Пройшовши цю красу, я вийшла на невеличкий пляж, який називається Тамарама. Тут і зупинилась.

Покупалась, подивилась на суперських австралійських серфінгістів.

От дуже важко в Сіднеї знайти молодого пузатого чоловіка, як в Україні. Всі вони спортивні і підтягнуті. Схоже, що "пивний животик" стає національною ознакою українців.
Також подивилась на дівчат, у яких була фотосесія

 тоді ще на красу

і поїхала в кінотеатр дивитись канадський фільм про Україну "Гіркі жнива".

В холі кінотеатру були леді поважного віку у вишиванках, я спитала в них де купувати квитки, бо такого віконечка, як наші каси я не побачила. Поважні леді відповіли, що вони квитки купували через інтернет(!). Порозпитувавши, я вияснила, що віконця з написом "каси" тут немає і квитки продають на касі буфета і виглядає він отак

Ні, ну в Україні це якось душевніше, коли тьотя тобі відриває квиток, а тоді від нього на вході відривають шматочок з написом "контроль".

Залів у кінотеатрі було аж 12. В Києві в найбільшому кінотеатрі стільки немає.

Фільм не справив на мене очікуваного враження. Найкращим там був Остап Ступка. Мабуть таки фільм про Голодомор треба знімати українським кінематографістам. Але добре, що хоч канадські українці зробили це.

Неприємно вразив безпорядок в залі після закінчення фільму, але схоже, що для Австралії розсипаний попкорн і залишені пляшки на підлозі - це норма.

Після фільма я пройшлася нічною Параматою

В бруківку площі вмонтовані маленькі світильнички, наче якийсь казковий шлях

І ось так закінчився казковий сюжет.

Сім'я, діти, робота, друзі - це все добре, але інколи треба відірватись від суєти і створити собі казку, адже вона завжди навколо нас, варто тільки розслабитись і подивитись уважно навкруги.

Це був мій день. День, з яких складається життя.

Далі буде.

Австралія очима українки. Перше вересня

Початок нового навчального року в Австралії припадає на понеділок останнього тижня січня. Фактично канікули в дітей всього два місяці - від Різдва до кінця січня. Зазвичай на цей період припадає найбільша спека. Так як школа австралійська і школа українська відрізняються по багатьох показниках, там, де хочеться сказати як так? невже? ну нічого собі! я буду просто ставити отакий значок (!), щоб не захаращувати текст.

З далеких Нідерландів нам прийшла отака листівочка

І Катруся пішла веселим кроком за новими знаннями.

Рюкзак ішов позаду разом з мамою і бабусею.

Школа, в яку має йти дитина залежить від її місця проживання. Можна попроситись не за місцем проживання, але це на розгляд шкільної адміністрації. Кожна школа має рейтинг, який можна бачити на офіційній сторінці. Наша, на жаль, має не дуже високий - всього 86, а є школи з рейтингом 99. Ну маємо, що маємо.

Освіта в Австралії ділиться на три етапи - початкова (1-6 класи), середня (7-12) і вища - університети. Так само діляться і школи - початкові і середні. Наша початкова. Діти до неї йдуть в 5 (!) років. Причому дітей готують до школи ще в садочку - в 4 роки їх не кладуть спати (!) вдень.

Такого свята, як Перший дзвінок в Австралії не існує (!), просто у дітей закінчуються канікули і вони приступають до навчання.

І ще більше незрозумілого - у них немає святкової форми(!).

У кожної школи є своя форма, обов'язкова для всіх дітей. В наші й школі це плаття в клітинку для дівчаток, білі шкарпетки і чорні туфлі (!), ніяких варіантів. Для хлопчиків темно-сірі шорти, сіра теніска, сірі шкарпетки і чорні черевики. І сині капелюхи з широкими полями (чи то пак крисами) для всіх. У вівторок і п'ятницю спортивні дні, тому одягається спортивна форма - сині шорти або гофровані спіднички типа кілта (під них одягаються чорні коротенькі шортики), жовті теніски і кросівки. Єдине, в чому допускається самодіяльність - це рюкзаки.

Вони є в додаток до цієї форми синього кольору, але дуже невдалої моделі (більші за малюків), тому керуючись здоровим глуздом, рюкзаки дозволено купувати в магазині. Коштує цей комплект з двох форм десь близько 100 AU $, ще 100 туфлі і десь 50 - 100 кросівки (мін з/п 3000$). Взимку додаються ще флісові кофти.

Форма обов'язкова без всяких умов.
Першачки ідуть в школу не в перший день занять, а в другий. І без букетів (!).
В Астралії з самого малечку виховують в дітей відповідальність і взаємодопомогу, тому в перший день старшим розказують, як поводитись з молодшими, а молодші (їх називають кідергартен), приходять у вівторок і старші зразу опікуються ними.
Перші класи називаються К-1, К-2 і т.д. В нашій школі їх чотири, десь по 18-20 дітей в кожному, причому немає корпуса для першачків - вони розкидані в корпусах зі старшими дітьми. Для діток класи називаються кружечок, зірка, трикутник, квадрат. Хто знає нашу Катрусю, з першого разу вгадає, в який клас вона попала :).

   Кожного ранку діти збираються на те, що в нас називається лінійкою. В нашій школі це виглядає так: діти приходять і сідають (!) незалежно від погоди на майданчик, який має навіс від сонця. Цей майданчик вкритий спеціальним пінопластовим покриттям, яке не буває холодним.

Директор чи завуч вітають дітей і оголошують про заходи, що відбудуться в цей день, або коротко розказують про правила поведінки, потім діти встають, знімають капелюхи (дівчатка теж), всі повертаються до прапорів Австралії і всі (діти, батьки, вчителі), співають гімн. Дуже зворушливо.

Я не обмовилась про прапори - їх три - офіційний Австралії і аборигенські.

Головне приміщення школи збудоване в 1883 році,

 всі інші учбові корпуси - сучасні будівлі, які українці назвали б павільйонами.

     Основі принципи, якими керуються в школі:

 Бути бережливим, поважати інших, навчатись.

Є данина минулому

На спортивному майданчику всякі цікаві штучки, які вчать не тільки стрибати

І дерева, яким років по двісті

 На вході є табло з інформацією для забудькуватих батьків

А діткам прикріплюють бейджики, щоб не плутались вчителі.

От тут так і хочеться сказати - "а ларчик просто открывался" - адже багато разів в життєвих ситуаціях нам було незручно через те, що забували ім'я співрозмовника.

Чи є такі звичні українцям побори в австралійських школах?

Є. І становлять аж 25 AU $ на рік на всякі канцтовари.

І батькам видається чек (!!!) 

Безпека. Ніяких сек'юріті в школі немає. Є огорожа по всьому периметру і  два входи, які відкриваються, коли діти приходять до школи і коли йдуть додому. Весь інший час вони закриті. Парковка біля школи в цей час заборонена.

Навчання починається о 9.00 і закінчується в 15.00. Батьки приводять і забирають своїх дітей. Для тих, хто працює, є послуга, яка називається біфо-афте (до-після), це коли дитину можна привести о восьмій і забрати о шостій вечора. Послуга платна, близько 35 $ в день (!), половину з яких держава повертає.

Харчування в австралійських школах у вигляді нашого "общепіта" з борщем, кашею і компотом немає зовсім (!!!). Кожна дитина має ланчбокс, в який батьки кладуть їй їжу і пляшку з водою. Все. І зовсім дика для нас річ - вчителі забороняють дітям ділитись своєю їжею (!). Ніхто не дасть гарантії, що від чиєїсь їжі у вашої дитини не буде алергії. Наша школа в пам'ятці про навчання спеціально наголошує, що школа вільна від горіхів.

Першим домашнім завданням Катрусі було навчитись писати своє ім'я. Для цього листочок з написаним ім'ям та прізвищем і напрямком писання закатали в ламінат і дитина дома сто-двісті разів замальовувала і стирала свою писанину всякими кольорами. Давала навіть спробувати Марії. Все геніальне просто.

Вставте завдання своєї дитини в файлик, хай вона сто разів обведе свої букви/цифри/фігури на целофані фломастерами, а коли все вийде гарно, вийміть і дайте ручку. Тони збережених нервів батьків і дітей гарантовано.

А взагалі школа має бути місцем радості від отриманих знань і спілкування з товаришами. Бажаю вашим дітям мати ту радість.

Далі буде