МАНДРИ. Хорватія. Корчула

Корчула - невеличке містечко на однойменному острові. Має дві заманушки для туристів - тут знаходиться середньовічна фортеця, яку називають Дубровник в мініатюрі а ще в Корчулі народився відомий мандрівник Марко Поло. І не заглядайте у вікіпедію, яка пише, що народився він у Венеції, та, боронь Боже, не кажіть цього жителям Корчули.

Щодо Марко Поло - я не фанат історії і історичних постатей, але якби він народився в моєму степовому містечку в центрі України, то я, звичайно, гордилася б цим.
Що і роблять жителі Корчули. Тут є його музей і кожен, хто розказує про це місто, обов'язково згадає цього мандрівника.

Історія Корчули сягає в глибину віків. Як і Дубровник, місто неодноразово переходило з рук в руки. Ці руки були італійські, візантійські, французькі, австрійські і слов'янські.

І кожні руки (і голови також) привносили в це містечко щось своє.

Добратись до Корчули можна морським шляхом зі Спліта, Дубровника або сусіднього ( 10 хвилин через протоку на катері)  материкового Оребіча. Тут є пристань для поромів і катерів.

Звідси можна почати свій маршрут.

Сама фортеця маленька, навкруги її можна обійти за півгодини. Ну а за дві години можна пройти всі вулички вздовж і впоперек.

Як і в Дубровнику, в Старому місті Корчули живуть люди. Думаю, що їх не дуже радують натовпи туристів і вони мріють перебратись в не освячену віками, але зручну для життя, нову частину міста.

Вода біля міста чиста і прозора, пляжі кам'янисті (хоча десь є і піщаний), шишки на соснах ростуть не вгору, а вниз

І синь така, що стоїш, роззявивши рота, милуєшся і не можеш намилуватись.

Через протоку від Корчули на півострові Пелєшац розташоване містечко Оребіч.

 Містечко курортне, дуже довга набережна, що закінчується доволі великим пляжем, старовинні будинки на ній, вузесенькі вулички, що піднімаються вгору і майже на кожному будинку об'яви про здачу житла.

Одного дня для огляду цих красот буде достатньо. Але якщо ви вирішите залишитьсь на довше - повірте, ви не пожалкуєте.

І ще не про красоти, а про викрутаси долі. 

Марко Поло був мандрівником, що об'їхав півсвіту. Але ми б ніколи не узнали про його мандрівки, якби він не потрапив у полон і там (я думаю від надлишку вільного часу) не почав диктувати товаришу свої спогади про мандрівки. Сам він не міг писати, бо мав покалічені пальці. А потім видав свою книгу, яка стала, як ми тепер говоримо, бестселером.

І в історію він увійшов не як найбагатша людина Венеції свого часу, яка за сімнадцять років мандрів по світу заробила собі статок, а як мандрівник і відкривач нових світів.

А якби він не потрапив у полон? Швидше за все, ми б і не узнали про такого собі торговця Марко Поло. 

Тож не завжди те, що на даний момент є неприємністю, в майбутньому нею і залишиться. 

                    Далі буде.

МАНДРИ. Хорватія. Ловіште

На самому краю півострова Пелєшац, там, де небо, море і земля сходяться разом, знаходиться невеличке село Ловіште. Коли ми під'їжджали до нього, мій хост Роберт сказав : "Ласкаво просимо до найкращого місця на землі". Я скептично хмикнула.

Проживши там більше місяця маю признатись, що таки він був правий. Можливо не найкраще, але одне з найкращих місць, які мені доводилось бачити.

Селище було засноване в 1885 році і назва його означає "місце для лову".
Рибальство довгі роки було основним джерелом існування для його мешканців.

Ловіште розміщене вздовж затоки, тут навіть немає назв вулиць, а тільки номери будинків, бо раніше всі будинки знаходились на першій лінії від моря. Зараз село розбудовується вгору і до номера будинку додають а, б і т.д.

Перші поселенці жили в таких будиночках.

 

Основний будівельний матеріал - це камінь. З нього робились навіть дахи.

Для того, щоб посадити одне оливкове дерево, необхідно було вирубати кущі, розчистити площу від каміння, зробити лунку, десь назшкрібати (бо копати тут неможливо) землі, назбирати дощової води для поливу, бо річок тут немає, і чекати десяток років поки це дерево приживеться в таких умовах і почне плодоносити.

Багатьом оливковим деревам більше 100 років.

.

Те саме і з виноградниками.

Але сучасна механізація доходить і сюди. Вже є трактори, які розбивають це каміння на дрібний щебінь.

Населення села становить трохи більше 200 чоловік. Влітку ця кількість збільшується вдесятеро.

Якщо раніше селяни виживали за рахунок полювання, риболовлі і вирощування оливкових дерев на відвойованих у чагарників землях, то зараз основним джерелом доходу є туризм.

В кожному будинку є кімнати, які здаються.

До села веде прекрасна асфальтована дорога, правда кілометра два по серпантину, але для місцевих то не  проблема. Також є грунтова (чи скорше щебнева) дорога навколо села до бази відпочинку і до безлюдного пляжу на протилежному березі півострова.

В селі є  продуктовий магазин, пошта, малесенька церква, пристань для човнів і невеликий пляж.

Біля кожного будинка є свій причал і човен.

Є кемпінги, апартаменти, кафе і ресторани. Також є всі умови для занять водними видами спорту та риболовлі.

Риби водяться чудернацькі,

великі

і багато

 Ну і власне про місце, де я прожила більше міяця.

Це невеликий пансіонат  Gradina.
 

Готель, ресторан, оливкові гаї та город є сімейним бізнесом Єрковичів - батьків Марії і Свето та їх сина Роберта з сім'єю.
 Батьки народились і все життя прожили в Ловіште, а Роберт 20 років прожив в Берліні, але залишив велике місто і зараз є тим, на кому тримається все в цьому маленькому господарстві.

Готель знаходиться на краю села, має свій приватний невеличкий (рукотворний)  пляж, 10 кімнат для гостей і чудовий краєвид. 

Заходи сонця тут надзвичайної краси, недарма це місце  називають sunset paradise - райський захід сонця.

Хоча і схід сонця з його сотнями відтінків голубого теж можна назвати райським.

Якесь воно енергетично- магнетичне, це місце. 

Я була там взимку: тиша, плюскіт моря, чисте повітря і прозора вода, свіжа риба щодня на столі і вино замість чаю і компоту, дзявкотіння койотів вночі, робота в саду вдень -  я набралась душевного спокою, якого мені так не вистачало на той момент.

Не можу сказати, що відносини з родиною були ідилічними - мене зразу сприйняли як члена сім'ї і відповідно вимоги були як до своєї, а не як до тимчасового гостя. Всі мої українські досягнення і авторитет обнулились з моменту, як я переступила їхній поріг, але це був цікавий досвід - прожити в країні без знання мови (батьки говорили лише хорватською), навчитись чомусь новому і полюбити цю землю, це каміння, це море.

Не знаю чи в сценарії мого життя запланована ще одна зустріч з Ловіште, Gradina і сім'єю Єрковичів, але сподіваюсь, що моя розповідь надихне когось з моїх читачів відвідати "найкраще місце на Землі" за версією Роберта, людини, для якої Ловіште - це його любов, його турбота, його гордість і його душа.

 

Деякі світлини не мої, але використані з дозволу власника.

  Далі буде

МАНДРИ. Хорватія. ДУБРОВНИК

Якщо ви хочете доторкнутись до історії в самому прямому значенні слова - помацати руцями і відчути її під ногами - запишіть в список бажань слово Дубровник.

Дубровник - місто на півдні Хорватії, вік якого налічує багато століть, його історичний центр занесений в списки ЮНЕСКО.
 Колись давні люди, втікаючи від ворогів, поселились на острові, який називався Рагуза, а інші втікачі поселились навпроти на материку під високими дубами і назвали своє місто Дубровник. Так вони пожили деякий час, а тоді їм надокучило перепливати протоку, що їх розділяла, вони засипали її камінням, розрівняли і стало одне велике місто, а на місці протоки утворилась центральна вулиця Рагузи (так місто називалось до 1918 року). Ця вулиця й досі є центральною вулицею Старого міста Дубровника.

За період свого існування місто багато разів переходило з рук в руки. Найдовше (150 років) воно було під контролем Венеції. В усі часи місто було осередком культури і освіти, а географічне положення спонукало до розвитку торгівлі.

Місто недарма називають перлиною Адріатики. І, незважаючи на свій поважний вік, місто залишається якимось теплим і привітним, на відміну від нашої облізлої і запущеної "жемчужини у моря" Одеси (хоч і люблю її безмірно).

Я відвідала Дубровник в самому кінці зими, сонечко вже пригрівало ласкаво, а натовпів туристів ще не було, погода була чудова і ми сповна насолодились прогулянками по Старому місту.

Перше, що вражає, коли заходиш до Старого міста через браму - це камені бруківки під ногами, вичовгані до блиску. І розумієш, шо блиск цей створений не тисячами, а мільйонами ніг, що пройшли тут.

Вулички міста вузенькі, використовується не те що кожен метр, а кожен сантиметр площі.

Старе місто - це не історична фортеця, що гарно збереглася і відкрита для відвідувачів, це справжнє живе місто з майже 5 тисячами мешканців.

Всередині у всіх будинках є всі досягнення комунальних послуг, але зовнішній вигляд будинків зберігають, не вносячи ніяких елементів сучасності. Місця дуже мало, але жителі міста на самих маленьких площах садять всякі рослинки.

Навколо Старого міста споруджена кріпосна стіна, на якій прокладена доріжка для обзору міста згори. Пройти по ній - це як піднятись на Ейфелеву башню в Парижі чи Градчани у Празі. Коштує це задоволення близько 35 Є. Для нас це було дорого і ми обійшли місто по периметру під стіною. І не пожаліли.

Якщо вийти в ці двері, то попадете в невеличке кафе, яке приліпилось на кріпосній стіні між морем і небом

 Стіни високі і неприступні

Море чисте і лагідне

 але з "візитівкою" адріатики - морськими їжаками

Пляж є, але як для такого міста то малесенький

Ну і вид з любої точки прекрасний.

Хостел, в якому ми жили, La Havana, знайдений у Букінгу, знаходиться недалеко від пошти в старовинному будинку

Вранці ми пили каву на терасі і розглядали черепичні дахи

А ввечері насолоджувались чарівним заходом сонця.

Ще на території Старого міста є океанаріум, він невеличкий але цікавий.
Біля восьминога я залипла на півгодини :)

Дубровник дуже енергетичний. Таке враження, що це якесь місце перерозподілу енергетики між людьми. Він століттями накопичував її і століттями віддавав.

Історія його не була легкою і нові дахи на будинках як нагадування про зовсім недалекі тяжкі для гордих і нескорених хорватів часи.

Є на землі місця, в які мені хочеться повернутись.

В цьому році в мій список таких місць додався Дубровник.

Далі буде.