Дорогою хтось дрімав, хтось перевіряв чи все взяв, хтось доплітав віночок, хтось робив макіяж, хтось хвилювався за перших, других і всіх інших.
Водій автобуса торохтів безперестанку по мобільному і створював додатковий штрих до хвилюючої атмосфери.
А хвилюватись була вагома причина - вся ця компанія з юних, молодих і не дуже молодих людей їхала представляти Україну на заході, організованому Посольством України в Австралії для послів інших країн.
Українці були всякі - такі, як я, що приїхала по туристичній візі, ті, хто живе тут рік-два-три-десять і ті, хто народжений тут, є громадянином Австралії, але пам'ятає про своє коріння і вважає себе українцем.
Є такий вираз - показати товар лицем. От ми і показали Україну лицем і одягом. Наскільки нам це вдалося - судити не мені, але дивлячись на реакцію глядачів, таки вдалось і вдалося добре.
Регіони України були представлені моделями в одязі даного регіону, вихід супроводжувався відповідною музикою, на екрані показувались старі фотографії одягу, чи як раніше говорили - строю, а ведучі розказували про особливості вишивки, крою і манери носити даний одяг.
Після закінчення показу дипломатичний народ не розбігся (хух, відбули), а ще довго спілкувався і фотографувався з нашими дівчатами і хлопцями.
Ті, хто читав мої оповідки помітив, що захоплено я можу розказувати тільки про мільйони заклепок моста Харбор Брідж або про покриття керамічною плиткою Опери.
Споглядання краси, яку я побачила тут захопила мене не менше (ба, навть більше :) )
От їхали в автобусі дівчатка-дівчата-жінки в джинсах, футболках, кросівках, вийшли з нього, зайшли в кімнату для переодягання, переодяглися і звідти вийшли вже не дівчатка-дівчата-жінки, а просто богині.
Є в українській мові слово знімок. Не фотографія, не світлина, а саме знімок - збережений момент.
От саме цим я й замалась - ловила моменти у вільний від показу костюма київського Полісся час :)
Добре, що мій костюм був невисокого рівня складності, я швиденько в нього вскочила, чарівні руки нашої костюмної феї Лариси накрутили мені на голові хустку і я пішла підглядати за іншими
Кого не підгледіла - вибачайте, я ж була "при ісполнєнії". Можливо ви попали в цей об'єктив
А якщо і туди ні, то в довжелезний об'єктив нашого фотографа Тані попали всі
Після показу всі розслабились і пішли надвір радіти і цю радість фотографувати
Таня вправно керувала цим процесом
Інша Таня, на тендітних плечах якої трималось все, полегшено зітхнула
Ну а далі була проза життя - костюми склались в сумки, богині повернулись на грішну землю і стали знову дівчатками-дівчатами-жінками.
Але божественне сяйво в очах залишилось. Маю надію, що надовго.
