Перший похід в бібліотеку

Так склалося, що в мене між співбесідами було чимало часу і я вирішив сходити в бібліотеку для підготовки на наступне інтерв'ю. Присівши на лавку десь в Сіті я зареєструвався на сайті мережі державних бібліотек - виявилося для резидентів штату послуги безкоштовні, тільки при забиранні своєї картки потрібно підтвердити проживання в штаті якимось документом. В мене з собою не було жодного документу в нашому розумінні, але як раз напередодні вранці я поклав в гаманець медичне посвідчення, на якому виявилася моя адреса проживання. Тож я вирішив сходити до найближчої бібліотеки і спробувати скористатись послугами чи хоча б розпитати про умови роботи. Ось так виглядає вхід:

Я пояснив ситуацію і дістав свій "ідентифікаційний" документ - і його було достатньо для отримання жаданої бібліотечної картки! :-) Далі я сказав, що мені потрібно підготуватися до співбесіди і мене стримана, але приємна та ввічлива працівниця повела на другий поверх і посадила біля полички з потрібною літературою.

Загалом полички виглядають так:

Я вибрав найцікавіші для мене книжки і почав їх переглядати, за вікном в той час приємно награвав якийсь музика класичних мелодій на трубі. На протележній стороні кімнати сидів чоловік вище середнього віку за ноутбуком. До речі в бібліотеках вільний Wi-Fi та навіть є комп'ютери та безкоштовний сканер та факс, є також можливість роздрукувати в кольорі чи ні за окрему плату.

 Після підготовки я вибрав три книжки та взяв їх додому. Кожен може брати до 30 книжок, 30 компакт дисків, дитячих іграшок та ще щось там, про що я вже забув на три тижні :-). Всього в мережі 11 бібліотек в Сіднеї і можна здавати книжки в будь-якій із них не дивлячись в якій ти їх взяв.

Тож я знайшов гарне місце для навчання чи навіть відпочинку за книжкою.

А коли ви востаннє були в бібліотеці? :-)

PS:

Ще в бібліотеках є комп'ютерні курси та проходять різноманітні події, як для малюків від 0 років, так і для дорослих. Наприклад, такі:

Rhymetime

Rhymetime is a lapsit program for babies that combines rhymes, music, singing and puppets to develop early literacy skills. Suitable for 0–2 year olds.

Storytime

Stortyime is a fun session of storytelling and craft for preschoolers that fosters an early love of reading and develops literacy skills and social interaction in readiness for school. Suitable for 3–5 year olds.

Late Night Library

Let us entertain you at our libraries after dark, where we bring you the best in late night, adults only events and invite talented performers to question, challenge and experiment.

РозумніПечивка, або наш перший австралійський садок

Сьогодні у дівчаток перший день у садочку. Називається він Smart Cookies і позиціонує себе як центр раннього розвитку.

Обирали садок так: знайшли два найближчі, пішли подивились і вибрали той що сподобався Катрусі більше, і в якому діти в старшій групі мають денний сон. Деякі батьки вважають, що краще щоб дитина не спала вдень останній рік перед школою (тут дітки йдуть до школи в 5 років), мовляв щоб звикала до графіку. А як на мене - хай собі краще поспить побільше, доки є можливість :) До того ж, в місцевих школах не навантажують першоклашок так, як у нас в Україні, тож можна не дуже перейматись підготовкою до школи.

В садочок треба принести з собою: пляшки для води (малечі додатково - для молока), подушки-ковдри-постільну білизну, зміну одягу. Годують двічі, плюс два перекуси, є 4 типи меню (різних країн), що змінюється щотижня.

Сплять дітки на таких начебто шезлонгах, які розкладають в кімнаті, де вони граються.

Мені сподобалось, що адміністратор садка сама запропонувала, щоб Марійка була в садочку в трусиках, як удома (хоч вона ще й не проситься на горщик), а не в памперсах. Також мене детально розпитали, як саме вона засинає - чи гладжу і як саме перед сном, що їй кажу.

Ще цікава особливість - якщо старша дитина ще не володіє англійською, в перший місяць відвідування садка приходить спеціальний працівник, що розмовляє рідною мовою дитини і допомагає малечі з перекладом. Ця послуга безкоштовна.

Дітям дали футболки і торбочки, а також спеціальні капелюхи, що зберігаються в садку і щотижня перуться там. Форму можна носити, а можна ні - за бажанням.

У дітей щодня є заняття - вони вчать залежно від віку кольори, форми, літери і т.п. Часто запрошують спеціальних гостей (пожежників, науковців, лікарів), які розповідають дітям про свою роботу.

Наша сіднейська подруга Юля дуже гарно розписала про свій садочківський досвід тут: Юлін блог.

Щодо вартості, день в нашому садочку залежно від віку коштує 75-82 долари. З них частину компенсує держава. Задоволення не з дешевих, тому багато хто використовує  бабусь-дідусів-родичів у ролі няні, доки дитина піде до школи (навчання в школах безкоштовне).

Пізніше напишу ще щось цікавеньке про садок, коли матимемо більше досвіду. Ну і наостанок трохи кумедного. Питаю Катрусю: "Як ти хочеш, щоб тебе називали в садку - Катерина, Кейт, Катруся?" - "Королева Катруся", - відповідає.

Вихідні за містом із СУМом

Наші нові друзі-українці запросили нас на вихідні за місто, до літнього табору СУМу - спілки української молоді. І хоча прогноз лякав дощами і грозами, відпочинок вдався яскравим і повним нових вражень та знайомств.

До просторого й затишного сумівського будинку з"їхалися дорослі й діти. Нашим дівчаткам було цікаво серед старших дівчаток і хлопчиків - ті ставилися до них з опікою, не давали занудьгувати.

Дощ лив як з відра, тож наметів вирішили не розбивати, і всі ночували на матрацах і розкладних ліжках всередині будинку. Всі знаходили собі забавки - грали в пінг-понг, спілкувалися, і навіть влаштували конкурс на найкращий образ :)

З газет виходять чудові вбрання!

Наступного дня після сніданку яскраво світило сонце і всі рушили на берег річки Коло - купатись і плавати на каяках. Біля пляжу попередження - "Crocodiles on the beach". Саша з частиною групи не повернувся. "Здається, я бачив там великого крокодила" - пожартував хтось. Виявилось, що вони просто попливли трішки далі рікою, але я добряче похвилювалась і була дуже рада, коли він нарешті повернувся.

Ліс біля берегів річки величний.

Дівчат ледь вдалося витягти з води.

Тільки-но ми повернулися з прогулянки, як знову почалася злива...

... але по обіді знову вийшло сонце, і ми вирушили на цікаве змагання. Представники двох команд використовували пластмасові ящики у вигляді опори, намагаючись піднятися якнайвище.

Марійка бавилася паличками.

Зустріли незнайомого жука. А ще вперше почули пташку кукабару - її спів нагадує жаб"яче квакання.

По фото помічаю, як подорослішали дівчата.

Чи не найперші хлоп"ячі обійми :)

Катруська використовувала паркан для балансування.

Сашко й собі спробував свої сили у забавці з ящиками.

Ну і як же без Катрусі :)

Після вечері старші діти грали в футбол, а наші бігали біля них босоніж. Краса! Півгодинки спокою, насолоджуючись чаєм і спогляданням щасливих дітлахів.

А ввечері всі пішли на ватру. Це було чарівно! Всі співали українських пісень, деяких ми не знали, а деякі виринали з далекого дитинства знайомими словами. Наші сонні малюки аж принишкли від тепла вогнища і дружньо-родинного тепла людей, що зібралися довкола.

Цікаво, що в дітей після цієї подорожі помітний скачок у розвитку. Марійка несподівано чітко сказала "вогонь" і "апельсин", а Катруся ще дорогою назад гралась іграшками, примовляючи щось англійською. А вже вдома несподівано сказала бабусі-дідусеві "Bye-bye, see you next time" а сестричці "It's not for you".

Чудова вийшла подорож, тепла і якась "сімейна". Люди, з якими пощастило познайомитись - з різних куточків України (а деякі - нащадки українців, що мігрували до Австралії ще після війни) і різного фаху. Проте всіх їх об"єднує любов до України, і вони дуже старанно бережуть і передають своїм дітям традиції, створюючи атмосферу здорової і затишної великої родини.

Курси SkillMax

Сьогодні у мене був перший урок на курсах SkillMax. Це курси, які фінансує уряд, призначені для допомоги новоприбулим зрозуміти специфіку австралійського ринку праці і знайти свою першу роботу тут.

Навчання проходить в приміщенні Western Sydney University одразу біля станції метро Вестмеад. Ось в цій будівлі:

Курс триває 5 тижнів, тричі на тиждень, з 9:30 до 15:00. Що там можна вчити так довго? Я теж так думала, аж поки не зіштовхнулася з сіднейськими реаліями пошуку роботи. Повірте, вивчати є що і вивчати однозначно варто.

Знайти першу роботу - напевно, найважче що доводиться робити кожному "свіжому" мігранту в Австралії. Пошук може тривати як 2, так і 6, а то і більше місяців. Серед нюансів, що перешкоджають просто і легко працевлаштуватись - відсутність місцевого досвіду роботи, недосконала англійська, незнання специфіки місцевого ділового етикету і банально "незаточені" під австралійські стандарти резюме і кавер леттерс - супровідні листи для кожної обраної вакансії.

Заняття проходять у дружній атмосфері, багато рольових завдань.

В нашій групі 16 чоловік, серед яких представники 10 країн (рекордна кількість, як відмітила викладачка): Україна, Росія, Угорщина, Іран, Індія, Китай, Нігерія, Пакістан, В"єтнам і Непал. Вік - від 25 до 40. Акценти у декого дуже специфічні, мій непальські дівчата визначили як "рашн".

У корпусі універу є кілька кухонь, лаунж-зона, комп"ютерна кімната і, що особливо мене порадувало - невеличка бібліотечка, власне стелаж з книжками на різні теми, вільні для використання.

Я щаслива знову вчитись :) Саме так, відвідуючи заняття, залишивши вдома з татком двох маленьких непосид - усі спроби навчатися вдома доволі неуспішні. Звісно, відвикла вже від такої кількості нової інформації, активного спілкування - навіть російські слова деякі сьогодні доводилося довго згадувати після уроку.

Такі заняття - чудова можливість завести нові знайомства, що тут дуже важливо для потенційного працевлаштування. Для мене це гарна можливість з перших вуст почути про ситуації в різних країнах від їх представників.

Під час першої перерви трішки поспілкувалася з непальськими і іранською дівчатками - розповіла їм про Двоколісні Хроніки, вони були в захваті.

Обідали вчотирьох з росіянкою Анею і Імраном і Чілпою з Індії. Півгодини виявилося мало для змістовної розмови. Зізнаюсь, я дещо напружилась коли почула що Аня з Росії і зрозуміла Надійку Гербіш, яка розповідала про подібні ситуації під час навчання, але дівчина виявилася розсудливою, з вільною від "вати" головою. Засудливо говорила про війну з Україною. Ви знали, що в Росії дітям в початкових класах зараз проводять уроки військової готовності і розповідають, що невдовзі на Росію нападе Америка?

Сьогодні в Сіднеї було дуже спекотно - 39 градусів. Від спеки та перевтоми я навіть пропустила потрібний потяг і, чомусь запанікувавши на незнайомій станції що я не на тій платформі, ледь не пропустила наступний.

Завтра зустрічаємося в парку з родиною із Харкова, що тут вже 6 років і з новою знайомою Анею з її родиною (чоловік і троє діток) - ура!

Розкажіть нам про свої новини ;)
 

Українська церква і пляж Бронте

7 січня, доки у Саші було інтерв"ю, ми з дівчатками вирушили в українську церкву. Їхати до неї біля 20 хвилин на метро, відносно близько.

На нашій станції велись ремонтні роботи і ліфти не працювали, тож диво-коляску довелося лишити вдома - понесла Марійку в рюкзачку. Ми, звісно, святково вбралися з такої нагоди (Танюша, малеча обожнює це намисто).

Греко-католицька церква Святого Андрія - доволі простора, з цікавим інтер"єром. Мені найбільше сподобались вітражі.

Ми сіли в першому ряду, і я дуже швидко про це пожалкувала. Марійка раз за разом бігала до ялинок, що прикрашали церкву, доводилося її звідти забирати. Катрусі також було цікаво роздивитись ялинкові іграшки і вона під приводом нагляду за сестричкою бігала туди-сюди також. Ух!

Зате я познайомилася з чудовою 93-річною бабусею. Я звернула увагу на дуже красиву вишиту сукню на ній і зробила їй комплімент. Вона розповіла, що родом з Києва і вишила багато прикрас для сіднейської церкви і передала свої роботи у один із львівських соборів. Бабуся пригостила дівчат кольоровими цукерками, від яких руки-обличчя-одяг одразу стали весело-різнокольоровими і липкими... Матусі зрозуміють :) Того разу я була більше зосереджена на своїх непосидюшках, ніж на службі і нових знайомствах.

Після служби українці розбилися на купки і весело гомоніли надворі біля церкви.

А в неділю ми поїхали сюди знову - на концерт колядок. Вже тут, в Сіднеї, я пожалкувала що взяла лише одну вишиванку. Дівчата носять Катрусину по черзі.

Дівчаткам найбільше сподобався вертеп. "Дивись, Марійка, ця тьотя - Марія. А це - королі з подарунками", - повчала сестру Катруся.

Тут видно, як гарно вишиває наша знайома бабуся. До речі, бабусю зустріли знову і поспілкувалися більше. В 25-річному віці її відвезли в концтабір у Німеччині, де вона одружилася з першим чоловіком. Разом вони емігрували до Австралії. Прожили разом 30 років, і чоловік помер. Вона одружилася вдруге - у чоловіка вже було 3 дорослих дітей. У бабусі ж один всиновлений син.

Вона дуже світла і активна, про все нас розпитала, сказала що тут спокійне життя (уявляю, як їй порівнювати з жахами війни...), жалілась що чоловік із Західної і "моєї української не навчився, а свою вже забув". Чудова.

Вітражі які!

Ми сіли в другому ряду одразу за сестрами-монахинями. Марійку зацікавив їхній одяг, вона намагалася посмикати за - як називаються ці головні убори?

Аж ось і концерт. Співали три колективи по черзі, з різних українських храмів. Тут були переважно літні жінки, всього декілька молодих дівчат і один парубок.

Оцей останній колектив співав просто чарівно! Особливо "Щедрика" - під час співу було тихо-тихо, навіть дітлахи принишкли.

Дівчатка розігралися з хлопчиком Давидом, внаслідок чого ми познайомилися з його мамою - Юлею зі Львова. Юля з чоловіком приїхали сюди 5 років тому.

Доки дітлахи ділилися вміннями і шукали довкола скарби (сухих жуків, хробаків і жолуді), Юля познайомила нас ще з кількома дещо старшими українцями - близько 45-50 років. Ми сховались від сонця під хзатишним великим дубом, і це теж було якось символічно - дубів я до цього тут не зустрічала. Всі нас розпитували, давали поради, звали дітей до школи і танцювального гуртка (ура!) при церкві. Було дуже радісно поговорити українською з кимось ще окрім нас двох і дітей :)

Діти ніяк не могли попрощатись, і Юля тим часом розповіла багато цікавого, а також запропонувала спробувати порекомендувати Сашу (її чоловік також програміст).

Емоцій було багатенько і ми трохи втомились. Але все ж вирішили поїхати, як і планували, на пляж Бронте. Це місце гарне тим, що в час найбільшої спеки можна комфортно перечекати в парку поруч. Тут купа розваг для дітей, що даж змогу батькам трішки розслабитись.

Схоже, що купання в океані по-сіднейськи - це стояння у воді в очікуванні на хвилю і радісне в неї ниряння. І справді, плавати за таких величезних і сильних хвиль - справа нереальна, як на мене.

Ми засиділись на пляжі, аж доки сіло сонце. Вже в потязі метро зрозуміли, що доїхати додому буде непросто - сонна і втомлена Марійка готова була розпочати безкомпромісну істерику, а у нас вже не було сил винаходити способи заспокоєння. І тут нам зустрілась чарівна леді в плетеному капелюсі і з великою валізою - вона заговорила до дітей, подарувала Марійці дрібничку яка зацікавила її на весь час подорожі в метро, захоплено відреагувала на Катрусину писанину і доня написала їй на аркуші всі наші імена. Жіночка натомість розпитала нас про Батьківщину, і чи є тут друзі. Написала нам номер телефону і сказала - дзвоніть, якщо потрібен буде друг. Це все було так мило і невимовно приємно, що про втому якось і забулось.

Сьогодні я ходила в дитсадочок поблизу, завтра відвідаємо ще один - тож наступний пост буде "садочковий".

Всіх міцно обіймаємо засмаглими руками!