Австралія очима українки. Сіті

 Коли я посилала листи Ткачукам в Австралію, мене завжди дивувало, чому в адресі не було слова Сідней, хоча жили вони саме в цьому місці. Поживши тут я зрозуміла чому.
Адміністративний поділ в Австралії відрізняється від українського.
Вся країна (материкова частина і острів Тасманія) поділена на шість штатів, в кожному є своя столиця. Сідней є столицею штату Новий Південний Уельс.
Заселення міста почалось в 1788 році англійцями, які прибули сюди з Першим флотом. Основний контингент переселенців складали злочинці, яких транспортували кораблями з Англії. Перші кораблі пливли півроку.
Назву свою Сідней отримав в честь лорда Сіднея, міністра, який на той час займався в Англії справами колоній (ну таке собі маленьке підлабузництво, як на мене). Не думаю, що багато австралійців знають, в честь кого назване їхнє місто. Вони його називають Сідні.
Перші поселенці висадились в бухті, яка зараз носить назву Дарлінг Харбор.

На місці висадки встановлена стіна

на якій написані імена прибулих. Ну не всіх, звичайно, а хто заплатив гроші за цей напис.

Існує і електронна стіна Welcome wall (Ласкаво просимо), де всього за 150 доларів ви можете внести в список своє ім'я і розказати свою історію прибуття до Австралії.

І от місце між двома гаванями і є те, що називається Сідней і має індекс 2000. Всі інші райони називаються так, як їх назвали колись - П'ємонт, Глебе, Балмейн, Парамата, Макворі і т.д. Вони мають своє поштове відділення і свій індекс. Райони міста називають не дістрікт а субурб. В кожному з них є своя Чьорч стріт, Елізабет чи Мейсон стріт. І ніхто не плутається, бо за назвою вулиці обов'язково йде район, в якому вона знаходиться. І не треба видумувати назви новим вулицям, як в Києві, а якось так - вулиця Вишнева в Борщагівці або вулиця Вишнева на Троєщині.

Так от - те місце, що має індекс 2000 і пишеться на поштовій кореспонденції Сідней в народі називають просто Сіті.

Сіті - це діловий і культурний центр Сіднея. Він являє собою таку цікаву суміш минулого і сучасного

Старі будівлі або хоча б їх фасадну частину стараються зберегти

Тут дуже багато хмарочосів, але немає відчуття того, що стіни на тебе давлять. У великій мірі це через те, що сучасні будівлі мають дзеркальні вікна або повністю дзеркальні стіни, які відбивають світло. А так як небо тут здебільшого безхмарне, то і хмарочоси такі сіро-голубі.

В Сіті знаходиться головний транспортний вузол Сіднея - залізнична станція і транспортна розв'язка під назвою Сity Circle - місце, де сходяться автобусні, залізничні маршрути і феррі.

Також багато церков. Деякі з них дуже нагадують європейські. Ось ця мені дуже схожа на празькі Градчани.

В Сіті є великий Гайд-парк з фонтаном,

обійшовши який, я знайшла оту точку, як в Одесі, - "посмотри на Дюка с люка"

але ніякого хрестика на асфальті немає, австралійці вельми стримані люди.

Взимку на клумбах росла капуста,

весною її замінили на всякі чорнобривці і петунії.

Недалеко від Гайд парку знаходиться ботанічний сад. Так як дерев в Сіті небагато через велику щільність забудови, то в ботанічному саду є все - і дерева, і кущі, і галявини

Обійшовши весь ботанічний сад, я нарешті побачила будівлю Опери з четвертої сторони. Сідало сонце і захід був неймовірно гарний. Якась дівчинка танцювала на набережній

Опера, як вітрильник, звала відправитись в незвідані далі

Харбор Брідж виглядав, як ажурне мереживо над водою

і я подумала, що люблю це місто. Любов ця не була з першого погляду. І навіть не з двісті першого. Але воно, це місто, якесь таке турботливе. От як людина, яка не говорить про свою любов, а вкриває пледом, заварює чай і вислуховує твої сльозні історії. 

Воно стало і моїм, я сумуватиму за ним і мріятиму про зустріч.

Далі буде.

Австралія очима українки. Весняні радощі

Для європейця життя в Австралії незвичне не стільки через жаркий клімат як через відсутність звичних ознак змін пори року. Міняється довгота світлового дня в залежності від пори року але більшість дерев і кущів вічнозелені і цвітіння їх розтягнуте теж на весь рік. 

Про осінь я писала, про зиму не хочу, бо зима - вона і в Австралії зима - короткий світловий день, холодно. Через те, що опалення в будинках немає, то в зимові місяці температура в будинку була +14, так як тут, я мерзла хіба що в дитинстві, коли в грубці не було тяги.

Але все колись закінчується, закінчилась і найхолодніша зима мого життя, сонечко стало світити більше і я нарешті зняла свої дві теплі кофти.

Початок весни був дуже вітряним. Вітер був такої сили, що відміняли рейси в аеропорту.

А потім настало тепло. Але тут немає отієї радості від першої зелені - коли все було голе і сіре, а потім зазеленіло, бо більшість дерев не скидають листя, а ті, що скинули якось так швидко обростають новим. Один день ідеш - дерево голе, на другий день воно вже в листочках. Ні щоб бруньки набубнявіли, розкрились і т.д. І чого мені не вистачає - так це запаху весни - отого запаху, коли земля пробуджується після зими.

Ще одна особливість Австралії - тут не мерзнеш в ноги, навіть коли надворі +4, а мерзнеш, як ми кажемо, "в душу". Тому пухова куртка і в'єтнамки - сама звична річ, а також шарфи і пончо. 

Взагалі мені важко було пристосуватись до швидкої зміни погоди. Коли йдеш в бібліотеку при +38 короткими перебіжками від одного магазину з кондиціонером до іншого, проводиш в бібліотеці 2 години, виходиш, а надворі вже +24, а ти в шортах і маєчці ловиш дрижаки.

Пізніше я навчилась навіть в саму велику спеку кидати в рюкзак жилетку або шарф, бо після заходу сонця завжди стає прохолодно.

Наш вислів "одягнутись по погоді" тут не має сенсу, бо погода за день може перемінитись декілька разів.

Ну і коли настала весна, я, як правильна міська жителька, пішла куди? Звичайно, в ботанічний сад, подивитись на всякі весняні квіти.

Маю сказати, що періодичні засухи наклали свій відбиток на рослинність Сіднея. Були часи, коли навіть заборонялось поливати квіти, бо питної води було обмаль. Тому народ не дуже заморочується посадкою і доглядом за квітами. Біля будинків зазвичай газони і багаторічні рослини або кактуси.

Взимку на клумбах були анютині глазки, українською братки

а з приходом весни їх замінили на петунію,

яка цвістиме до осені, а тоді її знову замінять на оті глазки.

Ще тут дуже популярні сукуленти, бо витримують і спеку, і холод і води їм треба мало.

Ось такий витвір у нашої сусідки

Ще зараз цвіте отаке красиве, я думала це гліцинія, але ж ні. Є будинки з фасадом, повністю заплетеним цим ліловим чудом

Для того, щоб побачити звичні нам тюльпани, фіалки, нарциси і навіть бузок, треба піднятися високо в гори, де набагато холодніше, ніж в місті. От там моя душа насолодилась спогляданням наших квітів і навіть берізок.

Минулий вихідний був довгим, бо в понеділок було свято Праці, типу нашого 1 травня, і ми поїхали в лісовий кемпінг.

Австралійський ліс, який тут називають буш, доволі одноманітний, і якщо порівнювати з нашими лісами, то нуднуватий.

Основне дерево - це евкаліпти, де-не-де попадаються якісь хвойні дерева з малюсінькими шишками 

Можна ще полюбуватись виглядом каньйонів, ото і все.

І якщо пощастить, то побачити кенгуру або коалу.

Основний колір в лісі сірий, бо листя високо, а кущі невисокі і грунт кам'янистий

До цього озерця звірі приходять на водопій, тут ми їх і побачили. Ми витріщались на кенгуру, а вони на нас.

Ніяких квіточок у весняному австралійському лісі я не побачила. 

Звичайно, виїхати з міста на природу, змінити картинку перед очима, здолати доволі складні туристичні стежки - це добре, але ж я українка - і мені хочеться пролісків, фіалок і рясту, квіточок одним словом.

Тому я трохи прикрасила цей пейзаж собою :)

і щаслива та радісна повернулась додому, де Таня насіяла в горщиках чорнобривців і соняшників.

 Далі буде.

Австралія очима українки. Громадський транспорт

Основний засіб пересування австралійців - це автомобіль. Тут він дійсно не розкіш, а засіб пересування, бо відстані великі. Зазвичай відстань десь до тисячі кілометрів жителі Австралії долають на своєму автомобілі, а коли треба далі, то летять літаками. Поїздами їздять теж на невеликі відстані, бо спальних вагонів тут немає.

Сідней знаходиться в числі світових лідерів за рівнем комфорту. Коли починаєш мандрувати з точки А в точку Б громадським транспортом, то розумієш, скільки праці і зусиль докладено, щоб подорож була приємною.

Вся транспортна система Сіднея  (трейн, автобуси, трамваї і феррі) об'єднана і оплата проводиться єдиною карткою. Інформація з картки зчитується спеціальними пристроями на вході і виході. Картки продаються на всіх станціях. Вартість проїзду залежить від відстані. В неділю вартість проїзду всього 2,50, куди б ти не їхав в межах міста. Це спонукає людей в неділю мандрувати (мої Недільні покатушки), а не сидіти дома. Також є максимальна сума, яку ви витратите за день - 15 доларів, скільки б не їздили, і максимальна сума за тиждень - 60 доларів. Проїзд доволі дорогий, але прогнозований. Є ще одна фішка - коли ви пересідаєте неважливо з якого на який вид транспорту на протязі години, то наступна поїздка дешевша на 2 долари і якщо це недалека відстань, то виходить безкоштовно.

ТРЕЙН.

Трейн - це такий гібрид залізниці і метро. Деякі станції (їх не дуже багато) знаходяться під землею, більшість на поверхні. Поїзди такого вигляду, як наші інтерсіті тут залишились на малозавантажених дальніх ділянках залізниці, а в основному курсують двоповерхові поїзди.

Всі перони на одному рівні з підлогою вагона. Уявляю подив австралійця, якщо він приїде на київський вокзал не на першу колію і буде дертись по східцях вагона. Для мене це завжди залишається загадкою - чому перон біля першої колії підняти можна, а на інших ні?

На центральній стації Сіднея 25(!) колій. Так як місця мало, то їх зробили в два поверхи - одні на землі, інші на естакадах.

Поїзди відправляються чітко по графіку. Отакого розкладу поїздів як у нас на вокзалах тут немає. І взагалі немає табличок типу Сідней - Канберра на вагонах.  Вся інформація на електронних табло.

В залежності від відстані, поїзди діляться на Інтерсіті (міжміські), міські і приміські.

Коли приходиш на станцію трейна, зразу дивишся на електронному табло свій напрямок і вибираєш поїзд, на якому їхати.

На табло вказаний час відправлення, платформа, кількість вагонів, станції, на яких є зупинки, через скільки хвилин потяг відправляється і через скільки хвилин буде наступний.

Також табло є і у вагонах, там пишеться яка станція наступна і на яких будуть зупинки. Назви станцій також оголошуються. В центрі  поїзди ходять з інтервалом 4 - 5 хвилин.

Ще одна цікавинка, яка мені дуже подобається - спинки сидінь переставляються як кому треба. Для мене це дуже важливо, бо погано почуваю себе, коли сиджу спиною до руху поїзда.

Отак береш за ту жовту ручку і пересовуєш спинку на другий бік. Сидіння в трейні і в автобусах мають однакову синю оббивку, а місця для інвалідів і дітей - червону. Для інвалідів, пасажирів з дітьми та великими сумками на станціях є вантажні ліфти. Вони завжди справні.

Тільки на великих станціях є пропускна система, як в нашому метро, коли підносиш картку і відкривається прохід. На невеликих станціях на вході і виході стоїть пристрій для зчитування картки і все. За рік поїздок контролерів я зустріла разів шість. Вони проходять з електронною штучкою, до якої прикладають картку і бачать, чи ти зачекінив її.

АВТОБУСИ

Вони всі великі, мають двоє дверей. На передні двері люди заходять і чекіняться, виходять на середні або передні. Біля всіх сидінь є кнопки, на які ви натискаєте, щоб водій знав, що на наступній зупинці хтось виходить. Той, хто стоїть на зупинці, зупиняє автобус підняттям руки. Все просто і логічно. Водій автобуса - це водій, а не касир. Всі мають картки для оплати проїзду і оплата готівкою буває дуже й дуже рідко. При цьому водій видає квиток.

Коли автобус зупиняється на зупинці, то корпус його нахиляється до бордюра, а потім вирівнюється. Дуже зручно, особливо з дитячою коляскою.

В передній частині автобуса з обох боків є місця для сумок на висоті 1 метра. Можна класти сумку чи валізу і йти далі в салон сідати. Їх ніхто не забере. Далі з обох боків є по три сидіння, закріплених не впоперек, а вздовж салону - це місця для колясочників - інвалідів чи дітей в колясках. Всі три сидіння можуть відкидатись і звільняється місце для коляски. Дитяча коляска має стояти так, щоб дитина знаходилась спиною до руху автобуса і коляска була поставлена на гальма. Коли щось не так, то водій зробить зауваження і зачекає. Якщо в салоні дві коляски, а хтось ще хоче зайти з з коляскою, то водій скаже, що місця немає. Тоді два варіанти - або ждати наступного автобуса, або складати коляску і класти її на багажну поличку. Зазвичай вибирають перший варіант.

З кінцевих точок маршруту автобуси виїжджають згідно графіка. Є графіки руху і на кожній зупинці, але тут уже як повезе - затори суттєво впливають на рух автобусів.

Маршрути автобусів розроблені так, що де б ти не жив, автобусна зупинка знаходиться в 10 хвилинах ходу.

ФЕРРІ

В перекладі з англійської слово ferry означає пором, переправа, але тут ним називають річковий транспорт. Мені він подобається найбільше - така собі прогулянка по річці, без вихлопних газів і заторів, але прогулянка ця доволі дорога в порівнянні з наземним транспортом, тому на феррі я плаваю тільки в неділю (бо 2,50).

Є кораблики більші і менші.

Менші чомусь називаються річкові коти.

В салоні також є інформація не електронному табло.

ТАКСІ

Машини таксі не жовтого кольору, а сірого або білого.

Є і річкове таксі - от воно єдине жовтого кольору. Користуються ним переважно туристи для прогулянок по річці.

В кожного слово комфорт асоціюється з чимось. Я при слові комфорт уявляю свій диван, лампу та плед і лише в Австралії я зрозуміла чому - бо після екстремальних поїздок на українських автобусах/поїздах/маршрутках диван є місцем, де ти дійсно можеш відпочити.

Тепер я знаю, що комфорт - це не стояти в чергах за білетом, не чекати маршрутку, не тіснитися в набитому битком автобусі і не слухати дебати про те чи відчиняти люк, чи ні.

Комфорт - це коли все зроблено для твоєї зручності.

Далі буде.