пʼятниця, 14 жовтня 2016 р.

Між нами, дівчатками - як я стала програмістом

Ця стаття для вас, дівчатка - мої реальні та віртуальні подружки, які цікавляться моїм досвідом і починають (чи продовжують) свій шлях до програмістської кар"єри. Я розповім, що допомогло мені стати кодером, і спробую порадити технології з яких варто почати вивчення.


Перш за все - ви це зможете. Довгий час я була впевнена, що мені "не по зубах" ця професія, але віра близьких, допитливість, вроджена впертість і мотивація зробили свою справу.

Переїзд до Австралії значно мобілізував бажання якомога швидше знайти роботу, а ще враховуючи культурну та гендерну рівність тут зникає комплекс білої ворони, коли ти претендуєш на посаду, яку зазвичай займають чоловіки.


Що допомогло мені досягти мети:
  • візуалізація - я уявляла себе в компанії страшенно розумних і цікавих хлопців, ось я приходжу на роботу в гарному платтячку (бувайте, зручні й нежіночні мамські джинси й кенгурушки) і починаю творити щось красиве і корисне.
  • сміливі мрії й почуття гумору - папки з навчальними матеріалами і реальні папки куди складала роздруківки, я підписувала "Страшенно успішний і везучий програміст". Коли бачиш ці написи постійно, підсвідомо починаєш сприймати це за норму а не як щось недосяжне.
  • віра в мене рідних (дякую Сашулькін якщо ти все-таки читаєш цей пост для дівчаток, і мама за сидіння з дітлахами доки я бігала на курси).
  • я всім розповідала про свої плани, таким чином виключаючи можливість фіаско. Я звикла вперто досягати мети, і потенційна ситуація коли я на запитання "Ну як твоє програмування" відповідаю "Та, не вийшло, мабуть не моє, спробую щось інше" мене гнітила і додавала мотивації. 
 Тепер щодо технологій, з яких варто почати вивчення. На мою думку, перш за все треба опанувати HTML та CSS - це цілком можна вивчити самотужки використовуючи матеріали з Інтернету. Далі трішки складніше - одну з мов програмування (C# або JavaScript). Я читала спочатку товстезну книжку, точніше намагалась, бо це було випробування неймовірне - ти читаєш і нічого не зрозумієш, відкладаєш цю книженцію, потім береш знову, і все одно з усієї інформації розумієш може відсотків 5. Пішла на курси по C# базового рівня (завдяки читанню книжки початковий рівень вдалося проскочити, ура - зекономлено час і гроші) - вже хоч уявлення з"явилось про необхідний об"єм знань, розумієш вже більше - відсотків 40. Далі практика - зробила разом з Сашею нову версію сайту на якому працювала контент-менеджером - начальство не оцінило, зате досвід отримався.

Ще можна повивчати SQL - це мова для операцій з базами даних. Мені сподобалось, і зараз я люблю цю частину програмування найбільше. Є дуже зручні сайти, на яких разом з теорією одразу дають практичні завдання онлайн - дуже зручно і цікаво вивчати.

Далі ми переїхали до Сіднею і я почала шукати роботу як джуніор-девелопер. На співбесідах не приховувала пробілів (величезних) у знаннях і весь час повторювала що дуже люблю вчитись і просто мрію про складні завдання.

Вчитись на роботі було вже легше - було зрозуміло, що саме потрібно вивчити, "набивалась рука" в написанні коду і було приємно усвідомлювати що мені дають розробляти власні невеликі проекти і я нарешті можу відкрити ту товстелезну книжку по С# і зрозуміти про що там йдеться.

А тепер для натхнення розповім вам про красуню на наступному фото.


Це Ада Лавлейс, дочка лорда Байрона - перший у світі програміст. Ряди чисел вона уявляла поетичними рядками, а формули - містичними істотами. Ця неймовірна жінка передбачила штучний інтелект, а ще вона була мамою трьох дітей :)

Отож, вперед - підкорювати містичний код :) We can do it.

понеділок, 3 жовтня 2016 р.

Floriade - фестиваль квітів у Канберрі

 

В Австралії весна, а разом з нею - День Праці, завдяки якому ми мали три вихідні підряд. І нарешті здійснене бажання про подорож у інше, окрім Сіднею, місто. 

Канберра! Австралійська столиця, в якій традиційно навесні проводять фестиваль квітів Floriade. Захід триває цілий місяць і проходить у форматі публічного свята серед клумб із весняними квітами - тюльпанами, нарцисами, маргаритками й фіалками. Ніякої екзотики, все просто і... хотілось написати добре організовано, як зазвичай у австралійців, але згадались півгодинна тягнучка на під"їзді до фесту і виснажливий пошук парківки протягом добрячої години, тож краще промовчу.

А припаркувались, до речі, біля готелю Хаятт - виглядає він досить скромно і біля нього леді та джентльмени похилого віку (чесно, не піднімається рука написати "бабусі й дідусі", так спортивно і здорово вони виглядають) виважено-нікуди-не-поспішаюче грають в крокет.


Трохи про місто. Ми побачили небагато, але з першого погляду в порівнянні з Сіднеєм Канберра видалась якоюсь більш провінційною, зеленішою і затишною. Ось як тут, наприклад.



На шляху до квіткового фесту ми зайшли ще на екофестиваль, де зупинилися на пікнік під деревом.


Що одразу кинулося в очі в Канберрі - дуже велика кількість велосипедистів (часто з дітьми в велокріслах чи в веловозиках) і людей з собаками.


Перейшли міст через річку - і ось ми на фесті.



Дівчата на ходулях виглядали чарівно, жаль дуже швидко рухались і майже зникли з поля зору камери.


А потім Катруся потягла мене на оглядове колесо. І хоч як я їх боюсь, виходу не було - цілих чотири оберти, вчепившись в дитину і роблячи селфі на пам"ять про (майже) переборений страх.




Далі пройшли повз маленький ставочок, біля якого в шатрі проходило циркове дійство, а біля шатра учасниця вистави в фіолетовому трико ніжно і якось навіть артистично цілувалася з бойфрендом.


А біля наступного, великого, ставка ми зупинилися надовго. Перш за все, там був кумедний дядько-садівник на ходулях, з яким усім кортіло сфотографуватись.


А найголовніше - тут стояв пересувний оркестр, конструкція на колесах, що програвала відомі хіти і звучало це неймовірно чарівно. І не дивно, адже він містить "442 pipes/24 note glockenspiel/snare drum/cymbal/wood block/bass drum" - достатньо, аби підкорити будь-якого мрійника-меломана.


Позаду "оркестра на колесах" можна роздивитись, як працюють окремі частини.


І ще трішки квітів.


Марійка під звуки чарівного оркестру заснула, а Катруся віднайшла на мапі дитячий куточок і потягла нас туди. Відпочиваємо.


А потім вона сказала "Мама і тато, сядьте отак і я вас сфотографую". І доки маленькі рученята ловили в об"єктив батьків, мені на очі набігли сльози - такою неймовірною була ця мить.


Час додому, дорога до Сіднею не близька - 3,5 години їзди.



До нових зустрічей!