Порт Стіфенс: дельфіни і сендбординг

З'їхати на дошці з піщаної гори - чим не альтернатива сноубордингу, коли ти в Австралії?

У цю подорож нас покликали друзі з української школи, з якими завжди приємно і корисно спілкуватись - вони позитивні, цікаві, досвідчені і завжди з радістю діляться корисними порадами і дитячими речами для дівчаток. Ми спочатку хвилювались, як діти витримають дорогу в 2-3 годин, але все пройшло чудово :)

Дорога пролягала швидкісними трасами поміж скель. А потім ми проїхали вздовж мальовничого озера.

Зустріли цікаві знаки - попередження про кенгуру і коал, що можуть вибігати на дорогу. З номерами телефонів, на які дзвонити коли раптом збив тварину.

Ось ми і в порту! Перший пункт у списку розваг - круїз на кораблику із спогляданням дельфінів.

Береги з корабля дуже нагадували кримські пейзажі.

Дельфінів спіймати в об'єктив не вдалося - їх було небагато і вони швидко віддалялись. Зате помилувались бакланами.

А потім тендітна дівчинка-матрос опустила сітку в воду і всі бажаючі трохи там помокли.

А далі ми поїхали в місце, де прямо біля океану знаходяться неймовірні піщані дюни.

Наша малеча піску зраділа і одразу кинулась в ньому валятись і робити "крила янгола" - скучили дівчатка за снігом.

Мене ця пустеля вразила, дуже. Ніколи не бачила нічого подібного.

Взявши по дошці, ми почали з'їжджати згори. Всі були в захваті!

Наймолодша подорожувальниця швидко втомилась від вражень і нелегкого піднімання вгору.

Я не втрималась і разом з Оксаною ми з"їхали з найвищого місця.

Ось яка краса відкривається звідси!

А тут пісок мені здався схожим на сніг, по якому з'їжджаєш на борді... До речі, тут є кілька гірськолижних курорти - з розповідей, рівня Водяників, і з постійним аншлагом там. Але ми все одно тихенько мріємо покататись там :)

Далі ми вирушили до океану - влаштувати пікнік, доки діти з криками захвату бігали по воді.

Стрибання в калюжі - те, що найкраще об'єднує дітлахів.

Далі просто купа фото - щоб відчути атмосферу вечора.

Сонечко сіло швидше ніж нам захотілось додому, залишивши по собі неймовірні барви.

Додому дістались без особливих пригод - лише автівки загубили одна одну по дорозі. Дітлахи знесилено сопіли в своїх кріселках, а ми всю дорогу мріяли про нові надихаючі подорожі - найдієвіше перезавантаження від втомлених буднів.

А куди буде ваша наступна подорож? ;)

Нові велопригоди: озеро крокодилів і вулиця Катя

В Сіднеї осінь. Хоча в тутешньої осені мало спільного зі звичною нам українською. Жовтого листя майже немає, сонце світить яскраво, і хоч ранки зазвичай холодні (близько 14 градусів), вдень на сонці всі 26 і можна ходити в футболках.

Дуже кумедно виглядає восени значна частина місцевих мешканців і мешканок: вони одягають пальто, шарфики і... в'єтнамки на босу ногу :) З нетерпінням чекаю зими - невже і взимку взувають те саме?

Цієї неділі ми не мали особливих планів, тож вирушили до нерозвіданого ще парку з озером. Мапа вселяла надію комфортно покататися доріжкою вздовж мальовничої водойми. Угу, не так склалося як гадалося. Втім, все по черзі.

Першим пунктом призначення став, звісно, майданчик.

Дошка для гри у шахи - прямо в лавці, зручно!

Розказавши дітлахам романтичну історію про королеву Ізабеллу, що на коні їздила до озера на пікнік (мотивація, егеж), ми поїхали її слідами.

Дітлахи не розділяли нашого захвату від мальовничого пейзажу - їм би назад на майданчик.

Дорога з асфальтованої плавно перейшла в грунтову з купою камінчиків... а потім і каменів. І тут би нам розвернутися і поїхати назад на наших тоненьких шинах шосейних надлегких великів... Але ж ні, ми шукаємо пригод - і знаходимо :)

Дорогою вирішили зробити привал "у місці, де королева влаштовувала пікнік".

Дівчатам сподобалося кидати камені. Робили вони це, кумедно примовляючи "Ось тобі, крокодил!"

Гаааарно. І поки що ми ще віримо, що без пригод закінчимо нашу веломандрівку.

Їдемо далі - і зустрічаємо термітник.

І рослину, яка здалась нам мухоловкою.

Коли дорога перетворилася в отаку крутизну, ми всерйоз подумали - а що ж далі? Саша пішов на розвідку і повернувся з невтішною звісткою - далі наші велики, а тим більше "карета", не проїдуть.

Вирішено - повертаємося назад.

Дівчата нарешті розгулялися в лісі - називали себе ельфійськими королевами, і притишивши голос, обіцяли що за мить з'являться їхні піддані.

А потім раптом під час руху Катруся закричала "Колесо!" і ми побачили, що пробили шину - не витримала затяжного спуску дорогою з дрібних і гострих камінців. Запасної з собою не було, тож пішли додому пішки - добрячих хвилин 40.

Зате! Знайшли по дорозі Katia street - малесенька затишна вулиця з трояндовими кущами обабіч.

А вдома чекало садівництво і малярство.

Старі меблі, які нам віддали, я пофарбувала, а потім попросила Катрусю розмалювати, і зверху "законсервували" мистецтво з допомогою лаку. Це наша сім'я там - дівчатка-королеви і вічнозелений тато :)

А закінчити хочеться так: не варто боятись крутих і підступних доріг, коли поруч такі ж шукачі пригод що не бояться випробувань. Хоча запаску краще все ж прихопити собою :)