Так сталося, що наш перший австралійський Великдень ми святкували двічі, і з католиками, і з православними. Коли мій співробітник Марко запросив нашу родину до себе додому відсвяткувати свято в католицький Великдень - ми радо погодились.
Бразильсько-австралійська родина Марко живе за Сіднеєм, у мальовничому місці поблизу затоки. Марко і його дружина Сібелі мають двох дорослих дітей і неймовірно затишний будинок. Він вирощує перці й помідори на імпровізованому городику, вона - квіти. Вони закохано тримаються за руки, коли йдуть поруч. А Сібелі має ту спокійно-квітучу красу, яку має кохана жінка.
Після служби в протестантській церкви, яку ми відвідали разом, Сібелі навчила нас готувати традиційний австралійський десерт, що має назву "ПавловА" - з наголосом на останньому складі. Ніжне безе, вкрите сметаною з цукром, свіжими ягодами й шоколадними яйцями, названо на честь російської балерини, яка гостювала в Австралії під час гастролей і вподобала цей десерт. Досі австралійці і новозеландці переконують одне одного, що саме їхній країні належить авторство тортика.
Смакує він легко і дуже солодко.
Марко і його донька Джорджія - творчі особистості. Дівчина гарно малює і робить всілякі поробки. Марко з гордістю п"є і їсть на роботі з посуду, розмальованого донею.
Будинок родини оформлено просто, але зі смаком - добротне дерево, плетені серветки і затишні пледи.
Разом з Марко дівчатка розмальовували яйця.
Після смачного обіду ми вирушили до води. Там знаходиться таверна, яку облюбували пелікани - весь день вони сидять на даху, або топчуться неподалік в очікуванні, коли їм винесуть залишки риби.
Місце дуже спокійне й мальовниче.
Залишали нових друзів із відчуттям, наче від родичів їдемо. Марко подарував нам розсаду перців і помідорів - ростуть в мене в садку тепер.
Вдруге святкували за місяць - вже з крашанками і пасочками, як годиться. Пофарбувати яйця, втім, вдалося поганенько - в супермаркеті продаються лише коричневі яйця, і фарба до них пристала так собі.
З пасочками теж все вийшло не ідеально. Наш традиційний родинний рецепт передбачає живі дріжджі, які тут продаються лише в деяких особливих магазинах - Саші за дві обідні перерви знайти їх не вдалось, тож використала сухі. Тісто виросло гірше, втім на смак було як вдома.
Святити нашу великодню їжу ми вирушили в маленьку православну церкву - ми були там раніше, вона маленька і затишна.
У церкві була нічна служба, а для тих хто не може прийти вночі - денна напередодні.
В неділю друзі запросили на святкування дня народження 4-річного сина в цікавому парку-заповіднику з кумедною назвою Бурнум Бурнум. Місце виявилося дуже затишним і гарно облаштованим для відпочинку з дітьми - з майданчиками, альтанками для відпочинку і барбекюшницями.
На березі річки виявилося багато кумедних маленьких крабиків - зачувши кроки, вони швидко ховалися у нірки в піску.
А ще там красиві скелі - старші діти із задоволенням видряпуються на них.
"Ти не забуваєш увесь час насолоджуватись?" - часто запитую я Сашка і сама себе, нагадуючи про важливість цінування всієї цієї неймовірної краси яка на кожному кроці. І взагалі кожної миті, коли вивчаєш щось нове, бачиш усміхнених людей, смакуєш добру їжу, не відчуваєш дошкульного болю у спині що докучає останнім часом, гортаєш сповнені сонця й посмішок фото сестрички з відпочинку, мрієш-мрієш-мрієш і потрошку плануєш зустріч з дорогими людьми, не можеш зупинитись ділячись в кінці дня враженнями від подій на роботі, все майстерніше паркуєш авто, кидаєш все що робила і досхочу обіймаєш маленьких янголят що прийшли по ніжності. А головне - відчуваєш величезну Божу любов і намагаєшся передати іншим хоча б якусь її частину.
Христос воскрес!
Немає коментарів:
Дописати коментар