В Сіднеї осінь. Хоча в тутешньої осені мало спільного зі звичною нам українською. Жовтого листя майже немає, сонце світить яскраво, і хоч ранки зазвичай холодні (близько 14 градусів), вдень на сонці всі 26 і можна ходити в футболках.
Дуже кумедно виглядає восени значна частина місцевих мешканців і мешканок: вони одягають пальто, шарфики і... в'єтнамки на босу ногу :) З нетерпінням чекаю зими - невже і взимку взувають те саме?
Цієї неділі ми не мали особливих планів, тож вирушили до нерозвіданого ще парку з озером. Мапа вселяла надію комфортно покататися доріжкою вздовж мальовничої водойми. Угу, не так склалося як гадалося. Втім, все по черзі.
Першим пунктом призначення став, звісно, майданчик.
Дошка для гри у шахи - прямо в лавці, зручно!
Розказавши дітлахам романтичну історію про королеву Ізабеллу, що на коні їздила до озера на пікнік (мотивація, егеж), ми поїхали її слідами.
Дітлахи не розділяли нашого захвату від мальовничого пейзажу - їм би назад на майданчик.
Дорога з асфальтованої плавно перейшла в грунтову з купою камінчиків... а потім і каменів. І тут би нам розвернутися і поїхати назад на наших тоненьких шинах шосейних надлегких великів... Але ж ні, ми шукаємо пригод - і знаходимо :)
Дорогою вирішили зробити привал "у місці, де королева влаштовувала пікнік".
Дівчатам сподобалося кидати камені. Робили вони це, кумедно примовляючи "Ось тобі, крокодил!"
Гаааарно. І поки що ми ще віримо, що без пригод закінчимо нашу веломандрівку.
Їдемо далі - і зустрічаємо термітник.
І рослину, яка здалась нам мухоловкою.
Коли дорога перетворилася в отаку крутизну, ми всерйоз подумали - а що ж далі? Саша пішов на розвідку і повернувся з невтішною звісткою - далі наші велики, а тим більше "карета", не проїдуть.
Вирішено - повертаємося назад.
Дівчата нарешті розгулялися в лісі - називали себе ельфійськими королевами, і притишивши голос, обіцяли що за мить з'являться їхні піддані.
А потім раптом під час руху Катруся закричала "Колесо!" і ми побачили, що пробили шину - не витримала затяжного спуску дорогою з дрібних і гострих камінців. Запасної з собою не було, тож пішли додому пішки - добрячих хвилин 40.
Зате! Знайшли по дорозі Katia street - малесенька затишна вулиця з трояндовими кущами обабіч.
А вдома чекало садівництво і малярство.
Старі меблі, які нам віддали, я пофарбувала, а потім попросила Катрусю розмалювати, і зверху "законсервували" мистецтво з допомогою лаку. Це наша сім'я там - дівчатка-королеви і вічнозелений тато :)
А закінчити хочеться так: не варто боятись крутих і підступних доріг, коли поруч такі ж шукачі пригод що не бояться випробувань. Хоча запаску краще все ж прихопити собою :)
Немає коментарів:
Дописати коментар