Подорожні історії: Австралія очима українки. Зміна місця проживання

В кожного в житті періодично настає час змін. В зв'язку з закінченням договору оренди житла настав такий час і для нашої сім'ї.

Слід зазначити, що оренда житла в Австралії дуже відрізняється від оренди житла в Україні. Насамперед тим, що в Австралії цим займаються агентства з продажу і оренди нерухомості. Ви не можете просто прийти і домовитись з господарями про оренду і відповідно про оплату.

Договір укладається на певний період (півроку - рік). Зазвичай договір типовий, але в додатку вказуються всі нюанси. Ну і той додаток може бути на 2 - 20 сторінках. Багато уваги приділяється стану житла - фотографуються всі кімнати. Там, де є якийсь недолік (тріщина, дірка від цвяха, пляма на стіні чи ковроліні і т.д.), робиться його фото і при виселенні перевіряється. Господар, який хоче здати житло в оренду, звертається в агентство. Агентство розміщає інформацію на всіх доступних йому засобах. Призначається час (півгодини), коли бажаючі можуть прийти і подивитись це житло. Навіть якщо попередні жильці ще не вибрались. Після цього, якщо житло вам сподобалось, ви подаєте кучу документів про свою сім'ю, її порядність і платоспроможність і агент показує документи претендентів господарям житла. Вони вибирають хто житиме в їхньому домі (квартирі).

Оплата указується за тиждень, кількість кімнат рахується за кількістю спалень, додаткові умови (утримання домашніх тварин і т.п) за взаємною згодою.

Житло в Сіднеї та і взагалі в Австралії дуже дороге. Звичайно його ціна залежить від місцезнаходження і стану, але всі сходяться на тому, що дорого. Але є таке австралійське "але" як кредити на житло з невеликими відсотками і на довгий період часу, завдяки чому австралійці мають змогу його купувати. Головне назбирати суму на перший внесок і в подальшому мати роботу.

Наш картонний будиночок був гарним першим пристанищем Ткачукам в Австралії, але міняються вимоги і можливості, тож глава сім'ї сказав: "Міняємо!" і стали вибирати нове житло.

Основними критеріями вибору були: високий рейтинг школи, близькість до роботи, яка знаходиться в Сіті, ну і прийнятна ціна.

Таким чином був вибраний будинок в районі з назвою Балмейн.

Знаходиться він на одному з півостровів (чи як інакше назвати частину суші, яка з трьох сторін омивається водою?) Сіднея. В Норвегії це називають фіордами. Коротше, частина суші, відділена від Сіті затокою. Добиратись до центра міста можна на автобусі або вплав на корабликах, які тут називаються феррі і є повноцінними перевізниками пасажирів. Ходять вони точно за графіком, коштують дорожче, ніж автобус в два рази, але ж і задоволення більше. І називаються чомусь річковими котами.

На самому півострові розташовані два райони - Балмейн і Розель, але де закінчується один і починається другий визначити можна лише на карті, а в натурі вони як села Черкаської області від Сміли до Городища - якби не знаки з назвами, то наче одне село.

В порівнянні з індійсько - китайською Параматою Балмейн більш європейський. Район заселений здебільшого європейцями, багато ірландців. Особливо це видно в школі, де дуже багато світлошкірих голубооких дітей з кучерявим рудим волоссям.

Я ніколи не була в Італії, але чомусь перше враження від Балмейна - наче частина Італії, з її покрученими вуличками, особливо коли все осявається сонцем.

А на балкон цього будинку наче зараз вийде Джульєтта.

Ну і отака прикраса, в пащі якої живе ящірка.

Жителі цього району пристосовуються до складного рельєфу місцевості.

Будинок наш власне і не дуже будинок, якщо вважати будинком окрему будівлю. Це такий собі одноповерховий таун-хаус з восьми будинків зі спільним фасадом, розміщених на скелі. Перепад висоти між вулицею і кінцевою точкою подвір'я становить 3 метри. Будинок викладений з цегли, на вулицю виходить по ширині 4 метри, всередині розміщений коридор, з якого вхід у дві спальні, потім він переходить у вітальню, перегороджену на дві зони, далі йде кухонька і в кінці санвузол. З вітальні є вихід до садочка, який завершує всю господу.

Цікавим є те, що з одними сусідами ми маємо спільну стіну з каміном, а з іншими спочатку спільна стіна, потім перегороджений простір 2 на 2 метри, для освітлення спальні і вітальні, тоді знову спільна стіна, в якій розміщений камін.

Дітям гасати вздовж є де.
Садочок маленький, але затишний, такий собі італійський дворик, вимощений бруківкою.

Так як район невеличкий, то до школи/зупинки/магазина йти не більше 10 хвилин, а до пристані феррі взагалі хвилина. Шкільний двір має такий вигляд

Австралійці для переїзду наймають спеціальні служби, складають всі речі в пластмасові ящики і ці спеціалісти все професійно перевозять. Ну так як ми економні українці, то Саша взяв в оренду грузовичок, ми позвали друзів і завантажили всі наші речі. Слід відмітити, що житло тут здається без меблів, зазвичай обладнана лише кухня, але холодильник і пральну машину кожен бере свою. Так як половина наших меблів в нову хату не підходила по стилю чи по розміру, то ми їх розпродали і роздали. Тут це нормальне явище. Переїзд з двома малими дітьми і під дощем - веселуха ще та, але все якось устаткувалось і обійшлось лише однією розбитою чашкою.

Балмейн - район консервативний, тут немає багатоповерхівок, в основному одно- і двоповерхові будинки, багато церков.

Знайомство з ним я почала з набережної і дійшла до парка. З табличок, розміщених там, я вичитала, що раніше (з 1928 по 2002 рік), тут був склад паливно-мастильних матеріалів. В пам'ять про це залишили для нащадків оці цистерни, які вони називають танками.

Цікаво, як на мій інженерський погляд, що вони з'єднані клепками.

Після демонтажа всього обладнання на цьому місці зробили парк, причому зробили його терасами, які своїми обрисами нагадують палуби корабля. Для укріплення цих терас використали будівельне сміття, яке відкалібрували і засипали в отакі залізні каркаси з сіткою.

Зблизька вони такі

Ще я знайшла парк імені Миклухо - Маклая.

з описом хто він і що робив в Австралії

Моя радянська школа навчила мене, що він видатний російський мандрівник, а виявляється, що сам він вважав себе українцем (!). Не полініться, загляньте в вікіпедію.

Я перерахувала дерева в парку - їх було аж 13 і дві лавочки. Але з тих лавочок відкривався чудовий вид на затоку

До честі австралійців, у них немає такого, як в українських багатіїв, загарбницького відношення до землі. Ну от можна було побудувати на цьому клаптику будинок, продати і мати якийсь зиск, так ні, 13 дерев, дві лавочки і людям місце для відпочинку.

Там, де місцевість рівна, її теж не забудовують, а роблять спортивні майданчики.