Австралія - мирна країна. На неї не йшли війнами супостати і ворог не топтав її землю. Але вона має своїх героїв. Кожного року 25 квітня австралійці святкують АНЗАК день. Абревіатура АНЗАК - це австралійсько-новозеландський армійський корпус. В першу Світову війну австралійці та новозеландці висадились в бухті біля турецького міста Галіполі. В історію ця операція увійшла як Дарданельська і після восьми місяців спроб завоювати плацдарм закінчилась відходом військ. Вісім тисяч австралійців і дві з половиною тисячі новозеландців загинули там і починаючи з 1916 року австралійці відзначають цей день як день вшанування полеглих в боях.
Свято це чимось схоже до нашого Дня перемоги - так само вшановують ветеранів і кладуть квіти до пам'ятників.
Висадка десанту відбулась о 4,30 ранку і в пам'ять про це, свято починається саме на світанку. В церквах проходять служби.
Свято це започатковувалось як данина загиблим в Першій Світовій війні, але за сто років солдати Австралійських військ брали участь в багатьох воєнних конфліктах і на даний момент вшановують всіх, хто був в них задіяний.
Якщо прискіпливо підходити до цього питання, то австралійські солдати скрізь були завойовниками чи інтервентами, вони не захищали СВОЮ землю, вони воювали на чужій території. Але країна вшановує своїх Солдатів.
І вшановує не тільки загиблих, а й ветеранів всіх війн. В кожній церкві і в кожній школі є стенди з прізвищами загиблих.
Ось цей бравий вояк помер у віці 96 років, але замолоду він висадився в Галіполі і йому встановили пам'ятник в місті, де він жив
Багато австралійців, подорожуючи Європою, відвідують в Туреччині меморіал полеглим землякам.
Кардинальна відмінність вшанування ветеранів в Австралії від українського полягає в тому, що тут вшановують Солдата. Солдата, який виконував свій обов'язок, який не ховався під жінчину спідницю, не купляв довідки у лікарів і не виясняв за кого він воює. От у нього було таке переконання, що він поступає правильно, відповідно до свого почуття обов'язку перед совістю/державою/сім'єю і за це йому шана. Адже ту війну, що сьогодні називають визвольною, через якийсь час можуть назвати загарбницькою.
Мій дід загинув в 1945 році в Словаччині і похований в братській могилі, де знайшли свій останній притулок ще18 тисяч радянських воїнів. Дивлячись з теперішнього часу, їх можна назвати загарбниками - вони загинули на чужій землі, а в свій час в них не було вибору - вони були солдатами і виконували накази.
І Австралія , на відміну від нас, з розумінням ставиться до цього. Міняються політики, їх доктрини, військові та політичні інтереси, але достойним поваги і пам'яті завжди залишаються поступки чоловіків - воїнів
Підтвердженням тому є квіти від посольства країни, на територію якої висадились австралійські вояки
Так хочеться, щоб замість безглуздого перелопачування історії і спроб вияснити хто був героєм, а хто ні, хто чинив правильно, а хто неправильно, ми просто віднеслись з повагою і, наскільки можливо, з розумінням до тих, хто був просто Солдатами якихось воєн чи АТО.
Колись на українських кладовищах на могилах військових ставили дерев'яну пірамідку з зірочкою. Зараз їх майже не залишилось. А було б гарно - вшановувати солдатів якимось солдатським пам'ятником. Хай він буде без зірки і навіть без тризуба.
Просто пірамідка.
Простого солдата.
Я пам'ятаю, як плакав мій тато на могилі свого батька, мого діда, якого він майже не пам'ятав, в словацькому місті Зволен.
І якщо ми не можемо відвернути якісь воєнні конфлікти, то віддати шану тим, хто в них загинув - наш людський обов'язок. І це те, чому нам треба повчитись в астралійців.
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар