В Сіднеї проїзд в громадському транспорті доволі дорогий, але є дуже чудовий бонус - в неділю проїзд коштує всього 2,50. За ці гроші можна кататись цілий день на чому хочеш (трейн, феррі, автобус, трамвай). Таким чином транспортна компанія стимулює людей в неділю не сидіти перед телевізором, а мандрувати. Користуюсь цим і я. Так як площа, яку займає Сідней, дуже велика, то їздити за новими враженнями є куди.
Перша моя покатушка була до кінцевої станції трейна. Вийшла я з нього, походила годинки півтори і нічого мене не зацікавило. Ну хіба що оця церква
і кущі біля неї
Район виявився якимось депресивним і безрадісним. Тому наступної неділі я вирішила попливти на феррі на дальній пляж, але таких, як я, виявилось дуже багато, бо то була перша сонячна неділя після сезону дощів, і я вирішила не чекати в натовпі і пішла оглядати візитівки Сіднею - міст Харбор Брідж і Будинок Опери. Ось так недалечко один від одного вони стоять.
Будинок Опери нагадує вітрильник. Він стоїть на майданчику, який виходить в затоку і тримається на сваях. Раніше я думала, що дах зроблений з якогось металу, виготовленого ледь не за космічними технологіями. І яке ж було моє здивування, коли я побачила його ближче
Це керамічна плитка. Все геніальне - просте.
Будувався цей театр чотирнадцять років замість запланованих чотирьох і на його будівництво пішло 100 мільйонів доларів замість запланованих семи. Зате тепер це гордість не тільки сіднейців а і всіх австралійців. Будинок Сіднейської Опери включено до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Коли в гавань заходить круїзний лайнер, то на його фоні Опера стає якоюсь маленькою, неначе вітрильничок.
Інша знакова споруда - міст Харбор Брідж зведений 85 років назад і сполучає два берега затоки.
Довжина мосту 1150 метрів, довжина середнього прольоту - 500 метрів. Міст будувавася одночасно з двох сторін і з'єднувався посередині.
Щоб побачити Оперу, треба до неї підійти чи підпливти, а міст видно здалеку. Навіть з того місця, де ми живемо.
По його верхній і нижній дузі водять екскурсії. На верхній точці є оглядовий майданчик. Групу з 10 чоловік веде інструктор-альпініст, підйом займає 3,5 години. Незважаючи на свій страх висоти хотіла і я спробувати такого екстриму, але ціна виявилась дуже кусючою (280 доларів) і я майже перехотіла туди вилазити.
Зробивши цю фотографію, а після неї оцю
бо виявилось, що він весь на заклепках і мені дуже цікаво, як воно з'єднано, я зрозуміла, що зі мною щось не так. Ну от пройде мільйон жінок і не зацікавлять їх ці заклепки, та і півмільйона чоловіків теж. І що слово інженер в моєму дипломі - це не назва професії, це діагноз :)
Так що була права моя подруга - котики-собачки-пледики - це точно не моє.
А цікаво мені, що в космос ми полетіли, а кораблі як прив'язували канатами до залізяк на землі (не знаю, як вони правильно називаються), так і прив'язують, хоч кораблі стали завбільшки як дванадцятиповерховий дім.
І як затягували 200 років назад вантажі через вікна за допомогою балки
Ось так пройшов другий день покатушок. До пляжа Менлі я таки дісталась, але вже наступного тижня.
так і досі це роблять
А на набережній вуличний музикант співав про щось вічне. Мабуть, про любов.
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар