Закінчились дощі, які місяць лили безперестанку, і зрадівши сонцю та безхмарному небу я почимчикувала вивчати округу. Ось міст, по якому Ткачуки їздять на роботу. Здалеку він трохи нагадує Московський міст в Києві.
Під ним розташована промислова зона. Зараз вона мало використовується через близькість до Сіті. Стоять пусті заводи, обнесені парканом з сітки. Цій будівлі десь років 150, вона пуста, але дахи цілі і вікна засклені або затулені фанерою, на території немає сміття.
Заростають деревами покинуті залізничні колії, теж обнесені парканом. І ніхто нічого нікуди не розтягує. Тут немає дірок в парканах. От в австралійця таке поняття - якщо обнесене парканом, значить туди не можна, ніхто навіть не задумується чому.
Щоб трохи розвеселити пейзаж на стінах малюють графіті. Маю сказати, що в Сіднеї малюнки на стінах - це мистецтво, стріт-арт, мені вони дуже до вподоби. Просто розмальованих каляками-маляками і поганими словами стін немає. Не тому, що австралійці не роблять такого, а тому, що ті каляки-маляки зразу зафарбовуються фарбою кольору стіни.
Пристосування до рельєфу інколи нагадує мистецтво
Тут як і в Європі, кожен сантиметр фасаду, що виходить на вулицю, коштував немалі гроші, тому будинки розтягнуті в довжину, як вагончики. Ось це чотири будинки. Доволі незвичне видовище для українця.
Ще в Сіднеї можуть отак запросто перегородити вуличку, якщо вирішать, що їй необов'язково бути проїжджою. І стає з вулиці такий собі тупичок.
Отак собі гуляючи, я дійшла до місця, яке носить назву Вайт крік - білий струмок.
Сам струмок починається тут
і на протязі двохсот метрів він живе собі, як справжній струмок - з очеретом, ряскою і всякими водяними жителями
Біля нього розташований парк, в якому я побачила квіти мого дитинства
Ну а після двохсот метрів вольниці цей струмок, як і всі струмки в місті, закували в таку флуд-зону.
На кожному вході і виході поставлені отакі інформаційні щити, на яких кольорами показано, де можна відпускати собаку без повідка, де обов'язково вона має бути на повідку, а де з собакою взагалі не можна, щоб вона не з'їла чи не поранила якогось болотяного жителя.
І це правило виконується. І не тому, що люди бояться штрафів, а тому, що поважають право на життя отієї ящірки і оцієї жабки, яка колись жила в калюжі, а тоді люди зробили їй басейн і обгородили його, щоб вона могла собі спокійно жити і розмножуватись
Ну і для водіїв засторога - дорогу перетинають опосуми.
Ще я побачила споруду, схожу на акведук в Парижі. Таки це був акведук і мабуть діючий, бо ніякої інформації про нього, крім того, що той , хто залізе туди, буде оштрафований на 2000 доларів, не було.
Чим ближче до Сіті, тим будинки ставали все красивіші
Ще я побачила цікаві гамаки з в'язаною каймою. Це був магазинчик хенд -мейду з Латинської Америки. Господар виявився дуже милим, розпитав про Україну, попечалився про агресію Росії відносно нас. Він з Болівії і знає де Україна. Чи багато з нас знають, де та Болівія?
Ще в Сіднеї школи знаходяться в отаких будинках, яким вже далеко за сотню років. І вікна в них відкриваються знизу вгору. Я таке раніше бачила лише у фільмах про Англію.
Взагалі такого поняття як пластикові вікна тут не існує. Або дерев'яні, або з алюмінієвого профілю, якщо вікно на всю стіну.
Недалечко від школи на тротуарі стоїть отака споруда. Табличка, прикріплена на ній, інформує, що це поїлка для коней, збудована якимись Анною і Джорджем в 1920 році. Так як коней вже давно немає на вулицях Сіднея, то з поїлки зробили клумбу. Але ж місто пам'ятає своїх громадян, які зробили щось добре для нього.
Далі я побачила вхід в парк, вимощений камінням в позаминулому столітті. От як його поклали, так воно досі і лежить. І лежатиме ще сотню років.
В парку ростуть дерева з такими цікавими наростами біля стовбура. Ну і парканчик столітньої давності.
Чим ближче до Сіті, тим будинки все цікавіші
Ось цей так точно збудований для якоїсь принцеси, весь рожево - мімімімшний.
Є також і такі будинки, на які раз глянеш і більше не хочеться. Звичайно жити в них комфортніше, ніж в старих, але тут вже кожен вибирає, що йому до душі. Біля цих будинків ростуть берізки і я для себе назвала цей район "Черьомушки".
Біля кнопки, яка включає світлофор для пішоходів, є інформація, написана шрифтом Брайля.
В старих будинках сходи оздоблені такими гарними плиточками.
А на стіні будинку ось такий малюнок старого міста
Взагалі давнє і сучасне тут мирно вживаються разом.
Прийшовши до школи забирати Катрусю, я побачила її з величезним великоднім кошиком, повним шоколадних яєць, і з великоднім зайцем в руках. Виявляється ріелторська компанія проводила конкурс малюнків до Великодня і наша Катруся виграла такий приз.
Ніколи не знаєш, що пригодиться в житті, тому вчіть дітей всьому, що вмієте робити самі і може доля підкине і у вашу сім'ю такий сюрприз.
Далі буде
Немає коментарів:
Дописати коментар