Велоподорож вп'ятьох - Сідней Олімпік Парк

 

Район, в якому ми зараз живемо, дуже зручний для велоподорожей містом. В Сіднеї взагалі добре розвинена мережа велодоріжок, і вони чудової якості. В кількох кварталах від нас, по обидва боки річки Парраматта тягнуться мальовничі і зручні велодоріжки. Цього додаткового вихідного дня (в Австралії святкують Anzac Day - день пам"яті усіх загиблих у війнах) ми вирушили до Олімпійського парку.

Наша родина поповнилась новим малюком - песиком Бобіком. Ми вирішили взяти його з собою в подорож.

Дорогу туди ми вибрали невдало - їхали промисловими не дуже цікавими вуличками. Хоча і тут траплялись цікавинки:

Міст, через який планували переїхати на інший берег, несподівано виявився отаким:

Тож мені довелось переводити малюків і собаку на інший берег, а Саші - переносити транспорт.

 Через дошки мосту проглядала річка і Катрусі було дуже страшно. Я теж пам"ятаю аналогічне відчуття з дитинства, коли крізь сходи чи дошки просвічується щось далеко внизу. Але ми разом перебороли цей страх, що ще раз доводить що у всьому є свої плюси.

 Далі їхали велодоріжкою вздовж річки. Місця там дуже мальовничі, а пахощі від квітучих кущів додають екстразадоволення.

Краєвид з мосту:

 Затишні велодоріжки:

Під"їжджаємо до Олімпійського парку. Він був побудований до Олімпіади 2000 року. Включає стадіон, готельні комплекси, водний центр, кілька парків і різних спортивних центрів. Друзі радять відвідати з дітлахами місцевий басейн - поїдемо якоїсь зимової днини.


Поки що ж з усього того ми побачили лише величезний дитячий майданчик. Коли подорожуєш з дітьми, це те що цікавить їх найбільше. А особливо коли вони сонні бо прокинулись вранці-рано лише тому що хотіли одягнути нове плаття (Катруся), півдороги кричали бо боялись що малесеньке цуценя вкусить (знов Катруся), півдороги кричали за компанію з сестрою (Марійка), то подібне місце видається раєм на землі. Бо можна нарешті відпустити їх полазити по гірках і поплюхатись серед фонтанів.

 Це фонтанне місце взагалі якась фантастика. Фонтанчики з"являються в різних частинах, різної інтенсивності - дітлахи пищать від задоволення :)

А ще я в захваті від отаких їхніх башт, куди діти видряпуються самотужки.

 

Марійка спить вдень, тож довго затримуватись там ми не могли. Пора додому!

Єдиний недолік  дівчачої "карети" - заснулій дитині там так само незручно, як і у велокріслі. Сонна голова в велошоломі звисає вперед. Наступного разу спробуємо намостити подушок.

 Цуцик, втомившись від дитячих криків по дорозі вперед, вмостився у задньому відділенні візка і проспав півдороги. Але потім йому захотілось розваг, тож він почав перелазити до дівчат. І знову крики :) Ми з Сашком, добряче втомившись від дитячого вередування, вирішили вилучити собаку з карети. Спочатку я везла його в сумці через плече - але весь час зачіпала ногою. Переклала в рюкзак, сподіваючись що мене не побачить ніякий захисник прав чотирилапих - але, повірте, їхати з рухливою собакою за спиною і весь час думати - що як рюкзак розщібнеться і собака випаде а разом з нею фотоапарат - задоволення ще те. Коротше, решту дороги пес їхав у візку в коробці, накритий екосумкою - йому сподобалось, він спокійно проспав до самого дому.

Нові велики чудові. Дуже легкі, дуже швидкі. Особливо відчуваю їхню перевагу коли по дорозі з легкістю обганяю велосипедистів на шосейних великах з традиційними, не тонкими шинами. І навіть коли потрібно підняти - це всього близько 10 кг (легше ніж Марійку підняти).

І незважаючи на всі дитячі хники і крики, грайливих кусючих собак і полуденну спеку, ця подорож була чудовою. З нетерпінням чекаємо наступних вихідних, щоб розвідати нові маршрути.