Моя перша робота в Сіднеї - чоловіки і вантажівки

Моя мама часто казала "Була б шия, а ярмо знайдеться" в часи, коли я хвилювалась що не знайду роботу. Ну от, і знайшлося австралійське ярмо на мою неспокійну голову - я отримала job offer.

Чесно кажучи, я покладала сподівання на Сашка в плані знаходження роботи і забезпечення фінансової складової родини. Пропрацювавши останні років 10 контент-менеджером, копірайтером і трішки сео-спеціалістом і маючи невеликий досвід (курси з C#, онлайн-уроки з SQL та JavaScript та участь у спільній розробці веб-проекту) реального програмування, мені було реально страшно заявляти себе на позицію джуніора-програміста. Як особа надзвичайно вимоглива до себе, я вважала це зухвальством.

Втім, курси SkillMax, про які писала раніше, добряче додали самовпевненості. А також віра в мене Сашулькіна і всіх-всіх, хто підтримував добрими словами. А ще - добрячий копняк самій собі після провального першого інтерв"ю, на яке я приїхала невчасно. Тепер, завівши блокнота з гарною червоною обкладинкою, записую і замальовую (щоб не надто нудно) туди завдання а ще передбачую майбутнє. Наприклад, попідписувала наперед тижні - Amazing, Surprising, Wonderful. Так і сталось - в перший Сашу взяли на роботу, в другий - покликали на роботу мене, а в третій - я нарешті маю трохи вільного часу, пишу блог, купила ділового одягу, стала волонтером, піду завтра в садок вчити дітей рахувати українською і почну уроки водіння з інструктором.

Моє ярмо знайшло мене вельми швидко. Спершу мене покликали на співбесіду в Deloitte - це був дуже хороший досвід інтерв"ю у великих компаніях, я змогла проаналізувати помилки з однокурсниками і викладачем. І вже наступного дня пішла на співбесіду щодо позиції джуніор девелопера в одному з підрозділів великої австралійсько-азійської логістичної компанії. Всього було 3 співбесіди - з HR (зацікавлено розглядав мої туфлі - пізніше жартували з однокурсниками, що відібрав мене за гарне взуття. До речі літні туфельки зроблені Олегом Земнуховим, чудові для спеки і в рекрутерів матимете успіх - вибачайте за рекламу), технічне інтерв"ю з керівником ІТ-відділу і Senior-розробником і заключне "поведінкове" інтерв"ю з тими ж двома.

Найбільш відмінні моменти від пошуку роботи в Україні - вітатись і прощатись міцно стискаючи руку опоненту незалежно від статі, дивитись в очі і показувати ентузіазм усіма можливими способами, прямолінійно "продавати себе", розхвалюючи свої сильні сторони. Ну, і в моєму випадку, я вважаю, значною складовою успіху стала моя чесність.

Після першого інтерв"ю мені прислали тестове завдання - написати три фрагменти коду відповідно до завдання. Того вечора Саша також мав робити тестове завдання - як виявиться пізніше, для компанії яка візьме його на роботу. Тож то був незвичайний вечір, але ми цього не знали - були страшенно втомлені, щойно вклали дітей і лишалось 2-3 години на обидва тестові завдання. Сіли за моє - я злякалась, але Саша змусив мене згадати і під його керівництвом (практично під диктовку) я написала 2 фрагменти, третє завдання було складним, тож так і лишили. Коли на наступному інтерв"ю мене запитали, чи гуглила я відповіді, відповіла чесно - так, і додала що користувалась допомогою чоловіка-програміста. Додала, що це наше спільне хоббі і маємо кілька спільних проектів. Одним словом, неважливо що ти кажеш, головне - закінчуй все у позитивному руслі :)

Варто додати, що мені одразу сподобалася атмосфера. Відділення, в якому працюватиму, займає площу рівну 15 футбольних полів. Кількохрівнева будівля знаходиться у віддаленій частині міста поблизу озера. Дорога туди займає півтори години - чимало, тож є стимул прискоритися із навчанням водійської лівосторонньої майстерності. Втім, півтори години у зручному потязі і автобусі - гарна нагода підтягнути і набути знання, необхідні для роботи.

Так от, щодо атмосфери. Одним із питань на співбесіді було - чи не лякає мене робота в чоловічій компанії? У будівлі праціє 500 чоловіків і усього 15 жінок :) В ІТ-відділі я буду другою дівчиною - після Senior-девелопера з Індії, яка мене співбесідувала. Оскільки найприємніші мої спогади пов"язані із роботою в колективах, де чоловіків було значно більше, думаю, працюватиметься в такому оточенні комфортно.

Перед виходом на роботу обов"язкові вимоги - проходження медкомісії (загальний огляд, тест на наркотики, перевірка зору і слуху, зважування та вимірювання зросту) і перевірка на відсутність кримінального минулого.

Скоріш за все, вийду на роботу наступного понеділка, або (якщо ще не будуть готові папери) - з наступного після наступного.

Ще хочеться додати про те, наскільки важливо час від часу випихати себе з зони комфорту. Я впевнена, що не наважилася б претендувати на подібну вакансію в Києві ще як мінімум рік, а то й півтори. Наші страхи і улюблена подушка під боком вдома - добрячі якорі, що не дають зробити рішучий крок. Потрапивши ж у стрес-ситуацію (незнайоме місто, інша мова спілкування, малий запас грошей), на перший план виходять твої сильні сторони - бажання вчитись і віра в свої сили. І зараз я вдячна, що все склалося саме так. Звісно, попереду інтенсивне навчання, серйозні проекти і відповідальність. І відчуття, що все лише починається. І бажання боротися з іншими своїми слабкостями. А зручна подушечка - вона почекає :)