Майже тиждень ми акліматизовувались до нового місця. Сашко й дівчатка з інтервалом у кілька днів одне від одного температурили, тож вибиратись далеко в місто не наважувались - гуляли по райончику, годували птахів у парку і спали коли прийдеться.
Дівчата перші кілька днів спали годин по 8 вдень і по 5-6 вночі, причому добудитися вдень було нереально. Махнули рукою, і на 5-й день після прильоту нарешті почали спати "по-людськи".
Австралійські житла обов"язково мають терасу або балкон. Ми живемо на 3-му поверсі 4-поверхового будинка і балкон - найулюбленіше місце в квартирі. Малеча любить тут прибирати і гратись прищепками.
Тут такі цікаві птахи! Ще не розібрались, як усі з них називаються, із знайомих - папуги, голуби (більш пухнасті за наших і з кольоровою грудкою), ворони (більшого розміру, і - це не жарт! - каркають інакше, як відмітив Сашко, "з акцентом").
Сьогодні субота, температура позаду і ми з новими силами вирушили знайомитися з містом. Океан і пляж Бондай - тут затишно, спокійно і незважаючи на вихідний день дуже малолюдно. Правда, і холодно по їхніх мірках - 22 градуси (для порівняння, вчора було 36).
Пісок дрібний і таке відчуття, ніби легший за той, з яким ми знайомі. І чистий - як і все тут. Взагалі, почали спокійно давати дітям їжу десь в дорозі, не витираючи як зазвичай до блиску вологими серветками. Тут просто дуже, незвично чисто.
До хорошого швидко звикаєш, і ми дуже швидко перестали помічати всі ті дрібнички, які роблять життя в місті по-справжньому кофортним. А в перший день приємно шокувало багато чого - і ліфти (з кондиціонерами!), і туалети, і зручні інформаційні табло на кожній станції метро. І двоповерхові вагони, які ще не вдалося побачити хоча б на третину заповненими. І пункти виклику невідкладної допомоги на платформах і всередині вагонів. І попереджувальні лінії, за які не варто заходити, на платформах - не просто намалбовані, а викладені рельєфними кружечками - щоб не послизнутись на краю. І працівники на кожній станції, що самі підходять з пропозицією допомогти, або піднести речі до найближчої лавки (коли я лишилась з Марійкою і купою клунків, доки решта ходила в туалет), або просто посюсюкати твоїй втомленій вередуючій дитині... І скрізь - таблички-підказки, інформаційні табло, голосові повідомлення. Переходиш дорогу, а там напис - дивись вправо/вліво, світлофори зі звуковим сигналом, напис на кнопках в ліфтах продубльований шрифтом Брайля...
Ще напишу про візит до лікаря. Нам потрібно було, щоб дані про дитячі щеплення внесли до медсистеми, тож ми вирушили до найближчого практикуючого терапевта - через дорогу від будинку де ми живемо. Цікаво, що біля будинків лікарів встановлюють розпізнавальний знак - червоний ліхтар.
Наш лікар, судячи з імені, китаєць або кореєць. Дуже спокійний і вмілий, зумів зацікавити Катруську, яка вередувала через високу температуру, маніпуляціями з своїми приладами - хоч і опиралась спочатку, але цікавість перемогла і азійський ескулап вдало оглянув дитину.
Як ми й читали раніше, тут особливо не заморочуються щодо хвороб. Температура, більше ніяких проблем? Давайте панадол.
Я залишила лікареві бланки імунізації (наші, з моїми помітками англійською мовою), щоб він переніс дані в систему. Він зателефонував і залишив повідомлення, що дещо було для нього незрозуміло і попросив зайти в понеділок. Я прослухала це повідомлення тричі, щоб розібрати все до слова - швидкий темп, тихий голос і акцент - непогана практика.
Цікава особливість транспортної системи міста - поїздки коштують дешевше в не пікові години, а в неділю можна подорожувати скільки завгодно, заплативши вартість близько однієї мінімальної поїздки. Гарно стимулюють родини не засиджуватися вдома, і цікаво проводити вихідний час.
Сонечка вам всім, і гарного настрою!
Дівчата перші кілька днів спали годин по 8 вдень і по 5-6 вночі, причому добудитися вдень було нереально. Махнули рукою, і на 5-й день після прильоту нарешті почали спати "по-людськи".
Австралійські житла обов"язково мають терасу або балкон. Ми живемо на 3-му поверсі 4-поверхового будинка і балкон - найулюбленіше місце в квартирі. Малеча любить тут прибирати і гратись прищепками.
А коли була гроза, малюки закомандували, щоб їм одягли дощовики і пішли "під дощ" :)
Вже за кілька днів перебування тут стало зрозуміло, що без капелюшків із широкими крисами нам не обійтись, тож вони стали нашою першою "серйозною" покупкою в Австралії.
Тут такі цікаві птахи! Ще не розібрались, як усі з них називаються, із знайомих - папуги, голуби (більш пухнасті за наших і з кольоровою грудкою), ворони (більшого розміру, і - це не жарт! - каркають інакше, як відмітив Сашко, "з акцентом").
Сьогодні субота, температура позаду і ми з новими силами вирушили знайомитися з містом. Океан і пляж Бондай - тут затишно, спокійно і незважаючи на вихідний день дуже малолюдно. Правда, і холодно по їхніх мірках - 22 градуси (для порівняння, вчора було 36).
Пісок дрібний і таке відчуття, ніби легший за той, з яким ми знайомі. І чистий - як і все тут. Взагалі, почали спокійно давати дітям їжу десь в дорозі, не витираючи як зазвичай до блиску вологими серветками. Тут просто дуже, незвично чисто.
Літні люди в Австралії - повні енергії і надзвичайно доброзичливі. Бабуся здивувалась, коли я запропонувала пропустити її в черзі біля каси в супермаркеті. Літня пара (Ендрю і Кім, вона - у візочку і з трубочкою для ліків), помітивши здивовану жестикуляцію Марійки у напрямку візочка жінки (так, наші діти не звикли бачити інвалідів у громадських місцях...), починають розпитувати про дітей, про нашу Батьківщину, про війну, розповідають про своїх сімох онуків. Вони такі класні, що я просто тихенько бажаю їм здоров"я і мрію випромінювати стільки ж любові в свої 70+.
До хорошого швидко звикаєш, і ми дуже швидко перестали помічати всі ті дрібнички, які роблять життя в місті по-справжньому кофортним. А в перший день приємно шокувало багато чого - і ліфти (з кондиціонерами!), і туалети, і зручні інформаційні табло на кожній станції метро. І двоповерхові вагони, які ще не вдалося побачити хоча б на третину заповненими. І пункти виклику невідкладної допомоги на платформах і всередині вагонів. І попереджувальні лінії, за які не варто заходити, на платформах - не просто намалбовані, а викладені рельєфними кружечками - щоб не послизнутись на краю. І працівники на кожній станції, що самі підходять з пропозицією допомогти, або піднести речі до найближчої лавки (коли я лишилась з Марійкою і купою клунків, доки решта ходила в туалет), або просто посюсюкати твоїй втомленій вередуючій дитині... І скрізь - таблички-підказки, інформаційні табло, голосові повідомлення. Переходиш дорогу, а там напис - дивись вправо/вліво, світлофори зі звуковим сигналом, напис на кнопках в ліфтах продубльований шрифтом Брайля...
Ще напишу про візит до лікаря. Нам потрібно було, щоб дані про дитячі щеплення внесли до медсистеми, тож ми вирушили до найближчого практикуючого терапевта - через дорогу від будинку де ми живемо. Цікаво, що біля будинків лікарів встановлюють розпізнавальний знак - червоний ліхтар.
Наш лікар, судячи з імені, китаєць або кореєць. Дуже спокійний і вмілий, зумів зацікавити Катруську, яка вередувала через високу температуру, маніпуляціями з своїми приладами - хоч і опиралась спочатку, але цікавість перемогла і азійський ескулап вдало оглянув дитину.
Як ми й читали раніше, тут особливо не заморочуються щодо хвороб. Температура, більше ніяких проблем? Давайте панадол.
Я залишила лікареві бланки імунізації (наші, з моїми помітками англійською мовою), щоб він переніс дані в систему. Він зателефонував і залишив повідомлення, що дещо було для нього незрозуміло і попросив зайти в понеділок. Я прослухала це повідомлення тричі, щоб розібрати все до слова - швидкий темп, тихий голос і акцент - непогана практика.
Цікава особливість транспортної системи міста - поїздки коштують дешевше в не пікові години, а в неділю можна подорожувати скільки завгодно, заплативши вартість близько однієї мінімальної поїздки. Гарно стимулюють родини не засиджуватися вдома, і цікаво проводити вихідний час.
Сонечка вам всім, і гарного настрою!
чудово! Як я за вас рада!
ВідповістиВидалити