Австралія очима українки. Інший вимір

  Після двох місяців перебування в Австралії Саша спитав мене: "Ну як Вам тут? Подобається Австралія?" І я відповіла - "Тут не може йти мова про подобається чи ні, її не можна порівнювати з Україною, тут інший вимір." 

  Проживши там рік і повернувшись додому на запитання мого друга "Де краще - там чи тут?" я відповіла - це все одно, що спитати - хто кращий - ти чи я? Ми різні, і спільне в нас тільки те, що ми люди.

  Так і про Австралію - спільне те, що це країни, а от життя в них різне. Але по порядку.

ОСНОВИ

  На мій погляд життя австралійців тримається на трьох китах - взаємоповага, взаємовічливість і повага до закону.

  В країні, де така суміш національностей, культур і релігій люди мирно співіснують, більш того, вони створили такі умови, шо людина, яка проживає в Австралії, відчуває себе українцем (китайцем, німцем, індусом і т.д.) і австралійцем водночас.

  Найпоширеніше запитання при знайомстві - ти звідки? І коли людина відповідає, що народжена в Австралії, то зразу додає, що її мама/тато/дідусь /бабуся народжені десь інде.

  Тут реально створюється нова нація - австралійський народ,  бо ким назвати подружку нашої Катрусі, якщо її мама народжена в Австралії, бабуся з Колумбії, а дідусь з Лівану,  тато народжений в Канаді, його тато з України, а мама з Німеччини і прізвище їхнє Чебук? 

  Я не можу сказати, що тут немає неприязні за національною ознакою. Мабуть вона присутня, але державою створені такі умови, що людина ціниться за її людські якості незалежно від розрізу очей і кольору шкіри. Як говорив мій знайомий з Одеси "Здесь никто не назовёт меня жидом".

  Два слова, які найчастіше вживають австралійці - це дякую і вибачте. Вони посміхаються незнайомим і вітаються з ними. В них якесь таке чудове поєднання відкритості для всіх і при цьому невтручання у внутрішні справи іншого.

  Для мене це дуже важливо - коли тобі готові допомогти і при цьому не дають рекомендацій і не розпитують про особисте. 

  Повага до закону - вона як повітря, яким дихаєш. Ти не задумуєшся над цим, але австралійське суспільство організоване так, що ти попадаєш в ці рамки, які називаються законом і зразу приймаєш правила співіснування, бо вони є, вони діють і вони направлені на те, щоб людям було комфортно жити.

  Тут немає патрульних поліціянтів, які проходять по заданому маршруту, але при цьому при виникненні надзвичайної ситуації через п'ять хвилин служба порятунку буде на місці події. Тут безпечно ходити по вулицях незалежно від того це день, вечір чи ніч.

  Звичайно, тут теж є люди, які люблять випити якогось алкоголю і повеселитись. Для цього є паби. І коли людина нетвереза, вона ніколи не піде додому пішки, а викличе таксі. Бо якщо когось помітять нетверезим в громадському місці - штраф забезпечений і немаленький.

І ще австралійські полісмени їздять на велосипедах

  В Австралії немає чогось нічийного - все чиєсь - або приватне, або державне і відповідно має конкретну особу чи організацію, яка за це відповідає. Австралієць ніколи не піде на берег моря набрати пару мішків піску для пісочниці чи ремонту, це йому навіть в голову не прийде, хоча там того піску неміряно. Він піде в магазин і купить той пісок. 

  Риба в морі чи річці теж державна - хочеш ловити - купи в держави ліцензію.

  Хочеш грати музику на вулиці - купи на це ліцензію. Вартість тієї ліцензії -  50 доларів на рік, таку суму вуличні музиканти заробляють за день, але це такий собі договір між державою і музикантом.

ДІТИ

   Виховання дітей в Австралії докорінно відрізняється від українського. 

  Австралійських дітей не наказують і не говорять, що вони погані ні в якому випадку. 

  Дитина - це як дерево, яке ти посадив - ти його поливаєш, підв'язуєш, щоб не зламав вітер, формуєш крону, але ні в якому випадку не ламаєш.

І діти ростуть вільні і незакомплексовані. 

  Діти тут - не створіння, над якими батьки мають безроздільну владу, а такі самі члени суспільства, але ще не знайомі з правилами співіснування в цьому суспільстві. І справа батьків - навчити їх цьому. Тут не кричать на дітей, тут їм пояснюють, бо ж зазвичай діти роблять щось недозволене чи небезпечне не через свою вредність, а через необізнаність про наслідки цих дій.

  І ще - над дітьми тут не трусяться, як ми кажемо про перебільшену опіку. Їх не одягають тепліше, ніж дорослих, їм не забороняють вилазити на найвищі гірки на майданчиках, їх просто вчать, як це робити і страхують при потребі. На дошку для серфінга малі австралійці стають як тільки навчаться стояти :) .

  Дітям також дозволяють одягати те, що їм подобається. Адже ми, дорослі, одягаємо те, що хочемо, то чому дитина має одягати тільки те, що ми одягаємо на неї? Тому пишне принцесне плаття і гумові чобітки при відсутності дощу  - цілком нормальна річ. 

ДОРОСЛІ

 Австралійці, при всій своїй відкритості, дуже стримані у вияві почуттів. Я б сказала так, що дружбу свою вони демонструють, а любов - то таке, що тільки для двох. Як, власне, воно і має бути. Тут не побачиш пар, які цілуються в громадських місцях, чи навіть ходять обнявшись. Вони навіть не ходять попідручки, а лише тримаючись за руки. І абсолютно неважливо в якому віці - в 17 чи 70 років.

  Взагалі в Австралії якось чітко розмежовані місця для певних дій.
  Хочеш їсти - ідеш в кафе, хочеш щось купити - ідеш в магазин, хочеш зайнятись чимось цікавим - шукаєш групу однодумців, хочеш з кимось познайомитись - ідеш в паб. Тут не прийнято знайомитись на вулиці, в кафе чи в парку. І запрошення випити чашку кави значить випити каву і не більше.

  І ще мені сподобалось там те, що до одиноких людей не відносяться, як в Україні, як до людей нижчого сорту, які викликають жалість. Бо в Україні бути одруженим чи заміжньою - то статус і якщо ти його не маєш, то якийсь не такий як всі (перевірено за 23 роки самотності неодноразово). Бути одному чи бути в шлюбі - то твій власний вибір, то твоє право і австралійці поважають його. 

  Також велике значення має для них сім'я. Сімей в Австралії багато по тій простій причині, що там більше чоловіків, які довше живуть, бо менше п'ють алкогольних напоїв, займаються спортом, не створюють аварійних ситуацій на дорогах. І в них немає війни.

  Зазвичай в австралійській сім'ї троє або більше дітей. Вихованням дітей займаються обоє батьків однаково. Батьки самі вирішують кому працювати, а кому доглядати за дітьми.

Що мені подобається в Австралії у взаємовідносинах між людьми - то це те, що неважливо скільки тобі років, а важливо наскільки ти цікава і освічена людина.

ВИСНОВКИ

  Рік, прожитий мною в Австралії, не був найлегшим роком в моєму житті. Ми не ідеальна сім'я. Бувало всякого. Але я вдячна долі за наданий шанс і вдячна Тані і Саші за їхнє терпіння.

  Основне, в чому я пересвідчилась в Австралії - щастя не в країні, щастя в нашій голові. В тому, як ми сприймаємо світ, що нас оточує.

ПОБАЖАННЯ

  Мандруйте. Пізнавайте світ, порівнюйте, вчіться чомусь новому, не бійтесь вийти з зони комфорту.

  Мрійте. Мрії мають властивість збуватись.

  І головне - посміхайтесь, де б ви не були. Посмішка - то ключ, що відкриває серця.

ПОДЯКА

  Дякую всім, хто читав мої розповіді, дякую тим, хто ставив лайки, дякую тим, хто писав коментарі. Я рада, що для когось Австралія стала ближчою завдяки моїм розповідям, незважаючи на 14 тисяч кілометрів, що розділяють наші країни. І хтозна, може комусь з вас випаде нагода побачити цю чудову країну на власні очі.

Далі буде про Україну.