Переїзд по-австралійськи :)

Окремий будинок із подвір'ям - наша давня мрія, тож через 3 місяці після приїзду до Сіднею ми вирішили перебиратися із тимчасової квартири саме до чогось такого.

Взагалі нам пощастило із першим житлом - кримчанка Роза, що переїхала до Австралії двадцять років тому, погодилася здати нам свою двокімнатну квартиру у будинку, що знаходиться прямо навпроти станції метро. Каже, пожаліла нас бо ми з дітками і нагадали їй як вони з чоловіком в свій час починали нове життя в новій країні. В її квартирці було все, необхідне для життя, включно з інтернетом і затишним балконом для ранкової кави і вечірнього чаю. Доки ми були без авто, близькість станції дуже виручала.

Роботу ми з Сашком знайшли в протилежних кінцях міста, і у мене дорога в один кінець займала більше ніж півтори години з декількома пересадками. Коли почали пошуки нового житла, основними параметрами для пошуку були: район рівновіддалений від місць роботи, початкова школа з хорошим рейтингом (Катруся менше ніж через рік піде до першого класу і записуватися варто вже зараз), наявність вільних місць у місцевому садочку і власне будинок з подвір'ям де можна було б завести собаку.

Ось як проходять пошуки житла тут: на одному з кількох найбільших сайтів оренди житла вибираєш підходящі варіанти, їдеш на інспекцію в означений агентом час (зазвичай 15 хвилин в суботу чи неділю), якщо тобі сподобалось - заповнюєш спеціальну форму з даними про себе і відсилаєш агенту. Оскільки на оглядини зазвичай набігає чимало бажаючих, отримати згоду власника житла здати його саме тобі зазвичай доволі непросто. Перевагу віддають претендентам із стабільним достатком, і як нам казали місцеві українці - європейської зовнішності. Я одразу згадала як кенієць на курсах роботошукачів жалівся, що його ніде не хотіли селити.

Ми витратили декілька вихідних, їздячи різними районами і придивляючись до різних варіантів - квартир, таунхаусів і окремих будинків. Деякі райони відлякали гористою місцевістю (не дуже зручно на великах) і віддаленістю від зупинок громадського транспорту, деякі просто не викликали відчуття що ось воно твоє, деякі були задорогі (ми не дуже вибагливі щодо комфорту інтер'єру, і економія в близько 2 - 2.5 тисяч на рік при виборі більш невибагливого варіанту виглядає спокусливо).

Ніде не дозволяли собаку. А ми вірили, що знайдемо пет-френдлі варіант. І так воно й сталося - в один із днів, приїхавши на огляд трьох будинків підряд, в останньому з них виявилось шикарне подвір'я, рожева ванна (Катрусина мрія) і дозвіл завести собаку і кота. І відносно недорога рента. І газова плита (електрична мені ще в Києві докучала своєю інерційністю, плюс електрика тут дороге задоволення). І кухня з купою вікон.

Коротше, ми відіслали форму і нам її одобрили :) І ось ми вже тут.

Будиночок на Ізабелла стріт 32 - старенький і неприглядний. Але в ньому все розумно продумано  і нам тут дуже затишно і спокійно.

Вечорами, вклавши малечу спати, ми чаюємо з ліхтариком. Цвіркуни, старі дерева з ошатними кронами і  зіркове небо створюють відчуття, ніби ми в селі у мами влітку.

Зовсім поруч гарний майданчик - ми туди заходимо після садка погратись.

До метро 20 хвилин пішки. Дорога раннім ранком - суцільна насолода: п'янкий запах квітучих кущів, дзеленчання чашок з першою ранковою кавою на балконах і гарна розминка перед робочим днем.

Дорога проходить через річку Парраматта - вона неширока і мальовнича, одного ранку ми бачили як по ній плив симпатяга пелікан :)

Майже все для дому ми купили в ІКЕА - там гарні ціни на меблі і всіляке домашнє начиння. Ну і спокуса придбати щось незаплановане - ну як оця дошка, як можна встояти коли вона коштує всього лише 30 доларів?

"Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей" - це прислів'я спрацювало для нас коли постало питання про найнеобхідніші меблі. Житло тут традиційно здають без меблів і техніки - зазвичай є лише кухонний гарнітур, плита і шафи або шафи-купе. Австралійці часто переїжджають, тож возять все своє з собою. Коли я сказала на роботі що переїжджаю, співробітниця що живе неподалік запропонувала купити в неї двоповерхове ліжко і забрати за просто так два дивани, велике ліжко і письмовий стіл. Ми радо погодились :) А коли на Великдень поїхали в гості до співробітника-бразильця, його дружина запропонувала нам забрати кавовий столик і два дитячі стільці. Я планую пофарбувати їх і попрактикуватись в декупажі, має бути гарно. Ще нам радять поїздити по багатих районах і попідбирати потрібні речі на газонах - але ми вже обзавелися всим найнеобхіднішим, і на таке полювання немає поки часу.

Якщо чесно, я не уявляю, як всього кілька місяців тому ми поміщались вчотирьох в однокімнатній квартирі на Борщагівці :) Але ж як нам було добре збиратися там із рідними та друзями... Тож, любі, чекаємо в гості в більш просторому форматі ;)